Лев Васильович Громашевський завідував кафедрою епідеміології з 1923 по 1928 рр. Одночасно з 1924 по 1928 рр. завідував кафедрою соціальної гігієни та був ректором Одеського медичного інституту.
У 1904 році він вступив на фізико-математичний факультет Новоросійського університету, а в 1906 році – перейшов на медичний факультет.
Свою лікарську діяльність почав у якості «епідемічного» лікаря, якого запросили в земські губернії для боротьби з епідеміями. Також Лев Васильович брав участь у боротьбі з епідеміями чуми в Маньчжурії і працював у лазареті для інфекційних хворих на фронті Першої світової війни.
У 1920 році Д. К. Заболотний запрошує його в якості старшого помічника на створену в Одесі, першу в світі самостійну, кафедру епідеміології. На той час Л.В. Громашевський був вже досвідченим епідеміологом.
З 1928 рока Лев Васильович є директором Дніпропетровського санітарно-бактеріологічного інституту і організатором Центрального інституту епідеміології і мікробіології в Москві. У 1944 році при створенні Академії медичних наук СРСР Л.В. Громашевський був включений до її складу в якості дійсного члена, а в 1948 році – йому доручається організація Інституту інфекційних хвороб АМН СРСР в Києві. Протягом багатьох років Л.В. Громашевський був також заступником директора з наукової частини Київського інституту епідеміології, мікробіології та паразитології, що носить зараз його ім’я.
Старший асистент, а потім завідувач кафедрою епідеміології в Одесі, творець кафедри епідеміології в Дніпропетровську і перший завідувач кафедрою епідеміології в Центральному інституті удосконалення лікарів в Москві. Протягом багатьох років керував кафедрою епідеміології Київського медичного інституту, понад 40 років віддав педагогічній роботі у вищій медичній школі. Їм був написаний посібник «Загальна епідеміологія» (1941 – 1965) і фундаментальний посібник з приватної епідеміології (Л. В. Громашевський, Г. М. Вайндрах, М., 1947). У цих книгах у найбільш повному вигляді викладена наукова концепція Л.В. Громашевського про епідемічний процес і його рушійні сили.
З 1941 по 1945 рр. – головний епідеміолог Закавказького і Кримського фронтів, а також Московського військового округу.
З 1948 по 1951 рр. – директор інституту інфекційних хвороб АМН СРСР.
З 1951 по 1963 рр. він був завідувачем кафедри епідеміології Київського медичного інституту.
Академік АМН СРСР (1944), Заслужений діяч науки УРСР (1957), Герой Соціалістичної Праці (1967). Його внесок в медичну освіту та науку важко перебільшити, тому ми вважаємо, что Він є видатним випускником нашої чарівної Alma-Mater.
Укр
Eng