Кафедри педіатрії – одні з найстаріших в Одеському національному медичному університеті, вони відкриті ще в 1900-му. Цього року, як і університету, їм виповниться 120 років. Про ювілей, наукові розробки, плани та кризову турбулентність ми поговорили із завідувачем кафедри педіатрії №1, доктором медичних наук, професором Миколою Аряєвим.
Миколо Леонідовичу, цього року Одеському національному медичному університету виповнюється 120 років. Що ця дата означає особисто для вас?
Дуже важливий ювілей у житті університету та всіх, хто пов’язав із ним своє життя. Я теж серед них: Одеський університет – моя альма-матер. Час швидко плине. Здавалося, зовсім недавно відзначали 100 років, а вже 120. Ця дата – підтвердження невпинного розвитку з одночасним збереженням вікових традицій.
Опишіть свій шлях в університеті. Коли він почався?
Із вступу в 1967 році. У 1973-му закінчив, три роки пропрацював у дослідницькому інституті науковим співробітником, а з 1976 року безперервно працюю в ОНМедУ. Уже 44 роки! Зараз завідую кафедрою педіатрії №1. У неї були різні назви в різні роки. Коли я прийшов, вона називалася кафедрою факультетської госпітальної терапії, і завідував нею Резнік Борис Якович, видатний вчений. До приходу на кафедру я бачив себе хірургом, і навіть рік у цьому напрямі працював, а після знайомства з Борисом Яковичем обрав педіатрію. У світі багато випадковостей, хоча необхідність прокладає дорогу поміж безлічі випадковостей. І я радий, що так склалося. Академік Резнік був моїм науковим керівником, учителем. Для мене завжди було честю стати завідувачем кафедри після нього. У цьому статусі я вже 24 роки.
Що за цей час змінилося на кафедрі?
Дуже багато. Перше і глобальне – поява інтернету як способу отримання інформації. Інформаційні технології радикально змінили медицину. Знання оновлюються дуже швидко. І в університеті ми даємо не лише базові знання, а й вчимо здобувати нову інформацію. Щоб бути фахівцем високого класу, лікар повинен постійно відстежувати нові тенденції в своєму напрямі. Раніше основним інструментом для цього була книжка, тепер – наукові статті у медичних інтернет-виданнях.
А сучасне обладнання на кафедрі є, використовуєте симуляційні технології?
На самій кафедрі немає. Ми працюємо на базі дитячої обласної лікарні та користуємося всім її обладнанням. І найголовніше – ми маємо можливість на базі багатопрофільної лікувальної установи лікувати дітей з різними патологіями та захворюваннями, а студентів навчати спеціальності «педіатрія». Це унікальна можливість для майбутнього лікаря: зі студентської лави перебувати в атмосфері лікувального закладу, спілкуватися з пацієнтами, спостерігати різні випадки і вчитися у своїх викладачів.
Що стосується імітаційних технологій, то ми використовуємо кілька видів манекенів для навчання, зокрема інтенсивної терапії. На манекенах студенти вчаться, як і що треба робити у випадку зупинки серця, відпрацьовують послідовність дій. У нас зараз є «розумні ляльки», які поступово входять у різні стани, наприклад, змінюють колір шкірних покривів, частоту серцевої діяльності. Можна послухати, як б’ється серце, накласти маску, можна відпрацювати технології синдромного ведення пацієнта. Я вважаю, що відпрацювання складних ситуацій на манекені – це вкрай важливо.
Які основні наукові напрями на вашій кафедрі?
Наукові напрями постійно змінюються. Ми отримували два міжнародні гранти й один грант Міністерства охорони здоров’я України щодо виявлення факторів ризику синдрому раптової смерті в дітей. Вигравали грант Нацради у справах науки і технологій України з розроблення нових методів терапії ізоімунізації. Коли світ уразила ВІЛ-інфекція, ми досліджували профілактику трансмісії ВІЛ від матері до дитини. У нас було 2 гранти: один – із Нідерландів, інший – зі США. Разом з акушерами-гінекологами під керівництвом Валерія Миколайовича Запорожана впродовж п’ятьох років займалися цим напрямом. Потім із цього виокремилися послідовно ще три напрями – що робити з хворими дітьми, як боротися з хворобою на поліклінічному етапі, як вести таких пацієнтів. Ці напрямки фінансувало Міністерство охорони здоров’я у вигляді трьох послідовних грантів.
Ще одна тема, яку наша кафедра розробляла з академіком Запорожаном, – біоетика. Ми створили програми з біоетики для медичних вишів, національні підручники з біоетики українською, російською та англійською мовами. За вказівкою Міністерства охорони здоров’я наша кафедра стала опорною з викладання біоетики в усіх медичних університетах країни.
З 2003 року з дозволу міністерства ми проводимо клінічні випробування лікарських препаратів для дітей. Нас визнали одним із кращих центрів.
Минулі два роки були непростими для університету. Тривалий конфлікт із міністерством фактично на рік позбавив ОНМедУ бюджету, студентів, держзамовлення, колектив залякували. Як особисто ви пережили цей конфлікт?
Відбулася перерва безперервності. Я був упевнений, що все нормалізується і повернеться на колишні рейки. Будь-яка турбулентність і завихрення відволікають. Але рятує те, що будь-яка система має певну інертність руху, тому катастрофи не сталося. Так, через конфлікт сповільнився рух. Так, є втрачені вигоди для університету, але руйнування суттєвого не сталося. Заслуга Валерія Миколайовича в тому, що він створив таку систему, яка витримала навіть цей шалений пресинг. І я ще раз переконався, що революції – це погано, необхідно прагнути до еволюції.
Ситуація ускладнювалася тим, що проти університету виступало не тільки міністерство, а й кілька активістів. Була потужна антикампанія в ЗМІ…
Я дедалі більше переконуюся в тому, що люди забувають першовідкривачів. Свого часу наш виш першим почав викладати англійською. Ніхто не вірив, що вдасться, а зараз у всіх вишах викладають англійською. Я тоді був проректором із міжнародної роботи, це входило в мою компетентність, і ми розвивали цю тему за розпорядженням Валерія Миколайовича. Кафедра педіатрії №1, до речі, була опорною з викладання англійською мовою. Наш університет завжди був на першому місці за кількістю грантів, а це визнання міжнародними медичними організаціями та лікарською громадськістю.
У нас багато Почесних докторів, серед них – Нобелівські лауреати. На святкуванні 100-річчя університету багато з них були присутні. Назву лише одне ім’я – Крістіан Барнард! Перший із пересадки серця, Нобелівський лауреат. До нас в університет читати лекції приїжджав чотири рази, і в Україні – тільки до нас.
Ми першими зайнялися темою сімейної медицини. З нідерландськими партнерами в нас було п’ять проєктів. Перша кафедра сімейної медицини в Україні відкрилася в нас. В електронній бібліотеці – 5800 найменувань підручників і навчальних посібників. І саме за наполяганням Валерія Миколайовича така бібліотека була створена.
Останній аргумент. Наш основний «продукт» – студенти. Кількість студентів збільшилася більше ніж удвічі. Тому всім, хто нас критикує, хто говорить, що ОНМедУ за керівництва академіка Запорожана був пересічним вишем, нагадаю: головне – зробити виміри і порівняти, суб’єктивізм не науковий у своїй основі.
Поділіться планами кафедри на навчальний рік.
Цілком можливо, що продовжиться дистанційне навчання. Ми готові до цього сценарію. І хоча навчання має базуватися на пацієнті – це аксіома – у дистанційного є свої плюси. Головне – забезпечити контроль успішності та зворотного зв’язку, щоб випустити думаючих і професіональних лікарів.
Із цього року знову займемося післядипломною підготовкою лікарів. Зараз розробляємо програми, зокрема й для дистанційного навчання. Цього року запланували розроблення тем з ендокринологічної патології й обов’язкові публікації напрацювань із цього питання в міжнародних журналах Web of Science і Scopus.
Укр
Eng