І хоча гінекологічні захворювання залишаються одними з найпоширеніших, зусиллями українських вчених, лікарів і клінік вдається втримувати загальну статистику захворюваності на європейському рівні. Нагальне завдання — зниження смертності пацієнток від онкологічних та інших гінекологічних захворювань. Кафедра акушерства і гінекології Одеського національного медичного університету закуповує обладнання та готує спеціалістів, які здатні відповісти на цей та інші виклики. Наприклад, нещодавно кафедра отримала статус європейського наукового і клінічного центру ендометріозу. Історія кафедри та сучасні технології в лікуванні гінекологічних захворювань — в інтерв’ю з завідуючим кафедрою, віце-президентом Асоціації акушерів-гінекологів України, професором Ігорем Гладчуком.
Як ви прийшли до медицини і чому обрали гінекологію?
Я не можу сказати, що свідомо йшов до медицини. Я з сільської родини, в якій ніколи не було лікарів. Розповісти мені про цю професію не було кому. На момент вступу в ВУЗ мені було 16 років, тож я об’єктивно не міг мати уявлення, що це таке. Я закінчив школу з медаллю, поруч був дуже популярний тоді Тернопільський медичний інститут, вступні іспити мене влаштовували. Тож я їх успішно склав і став студентом. Але сама по собі медицина — це окрема галактика. Вибрати серед численних спеціалізацій одну… Гінекологія тоді була дуже престижною і навіть елітною, доступ для студентів, бажаючих її опанувати, був дуже обмежений. І в мене виникла колізія: я майже місяць провчився на 6 курсі, готуючись стати терапевтом. Але так сталося, що серед 12 студентів курсу, яким було дозволено спеціалізуватися на гінекології, звільнилося одне місце. Декан спитав, чи не передумав я бути гінекологом. І ні, я не передумав.
А як потрапили в Одесу?
Три роки я пропрацював в районі і відчув, що мені стає затісно. Почав шукати місце в аспірантурі, в ординатурі. В ті часи це було непросте завдання: робити професійну наукову кар’єру було дуже популярно. Я звертався і в свою Альма-матер, і у Львівський, і у Київський медичні інститути, але мені ніхто не міг пообіцяти підтримку. А потім під час щорічного Пленуму акушерів-гінекологів у Тернополі доцент, що викладав в мене, розповів про молодого професора з Одеси, який не відмовляє початківцям. Цим професором був Валерій Миколайович Запорожан. Він погодився взяти мене до себе в клінічну ординатуру. Місце для мене йому довелося довго домагатися в міністерстві, бо в Одесі на той час вакансій не було. З 1990 року і донині я в Одесі безвиїзно. Спершу клінічна ординатура, захист кандидатської — Валерій Миколайович був моїм науковим керівником. Потім він запропонував мені роботу на кафедрі. Тоді якраз розпадався СРСР, був непростий вибір: податися в район і стати районним акушером-гінекологом зі ступенем кандидата наук або залишитись в Одесі викладачем і розвивати наукову кар’єру. Валерій Миколайович допоміг з житлом, підтримав морально і допоміг зробити правильний вибір. Сьогодні я вважаю себе справжнім одеситом, тут в мене улюблена робота і багато друзів.
Коли ви очолили кафедру і що змінилося в її роботі за ці роки?
Я став на чолі кафедри в 2015 році. Її свого часу сформував Валерій Запорожан. Спочатку було складно. Я більше проявляв себе як гінеколог-хірург, читав лекції, займався науковою, а не адміністративною роботою. Розуміння, як керувати кафедрою, не було. Але згодом, як мені здається, воно сформувалося. На сьогодні наша кафедра найчисленніша в Україні. В нас майже 80 співробітників, із них 16 професорів, Це фактично науковий інститут. Мій принцип керівництва кафедрою — делегування повноважень і відповідальності на всіх, хто готовий і хоче їх взяти. На кожній базі кафедри є відповідальний професор-керівник з великими повноваженнями задля забезпечення педагогічного і наукового процесів, лікувальної роботи. Це дещо розвантажує мене та дозволяє моїм колегам рости та більше проявляти себе
Який науковий профіль кафедри?
Робота кафедри, зокрема і наукова, загалом затверджується і курується університетом, але кожний професор має право і на свої напрямки та розвиває їх на своїх базах. Мій напрямок пов’язаний головним чином з оперативною гінекологією, з удосконаленням діагностики захворювань і оперативним лікуванням. Він включає в себе і сучасну малоінвазивну хірургію, започатковану Валерієм Миколайовичем Запорожаном, і класичні абдомінальні та вагінальні операції. За кілька тижнів до початку карантину у нас була комісія європейського товариства ендометріозу, яка провела ліцензування нашої клініки. Вперше в Україні ми отримали статус європейського наукового і клінічного центру ендометріозу найвищого, 4 рівня акредитації та отримали відповідний сертифкат. Це одне з головних досягнень нашої клініки під моїм керівництвом, я пишаюся ним і всією командою. Подібних центрів в Україні немає. В країнах пострадянського простору таких декілька.
За якими критеріями комісія оцінювала кафедру?
Їх було дуже багато. Серед основних: обсяг і якість роботи, спектр послуг, які ми надаємо пацієнткам, науковий супровід клінічної роботи, публікації, монографії, клінічні дослідження тощо. Важливим чинником був і міжнародний імідж кафедри. В докарантинні часи доволі часто приходилось бувати в якості експерта в багатьох країнах, постійно запрошували до нас іноземних колег. Цей обмін сприяє збагаченню кожного з нас, простір для навчання необмежений. Я завжди намагаюся дізнаватися, як працюють інші, які методики можна запровадити у нас. Зі свого боку охоче ділюся знаннями і навичками в оперативній гінекології — лапароскопічні, вагінальні операції, пластична і реконструктивна хірургія. Моя лекція в Варшаві, де мені присвоєно ступінь Почесного доктора Польської асоціації акушерів-гінекологів, була пов’язана з лапароскопічнім лікуванням ендометріозу, Часто проводив майстер-класи, навчав працювати на сучасному обладнанні. Бував в якості експерта у Грузії, Китаї, Німеччині, Казахстані, Киргизії та інших країнах.
Ви згадали про інноваційне обладнання. На кафедрі є симулятори?
Є симуляційне обладнання для додипломного навчання, а також для післядипломної освіти. Якщо у першому випадку ми даємо студентам базу, то в другому детальніше занурюємося: розвиваємо практичні навички, необхідні всім сучасним акушерам-гінекологам. У нас є унікальні симулятори, які дозволяють молодим спеціалістам, інтернам професійно вдосконалюватися в малоінвазивній хірургії, лапароскопічних операціях. Симулятори — такий собі проміжний між теорією і практикою етап підготовки лікарів. Перш ніж виконувати операції на пацієнтах, молоді фахівці відпрацьовують всі свої рухи на симуляторах, що фактично повністю імітують різноманітні клінічні ситуації. Наш симуляційний клас відремонтований, але на період жорсткого карантину закритий для навчання. Я — прихильник симуляційного навчання. Таке навчання — конкурентна перевага Одеського Національного медичного університету. Сподіваюся, що ми зможемо відновити повноцінну роботу класу якомога швидше.
Є обладнання, яким ви особливо пишаєтеся?
3 роки тому одними з перших в Україні ми отримали обладнання німецької компанії «Karl Storz», яке зараз активно використовуємо в оперативній гінекології. Ми активно розробляємо напрямок виділення сторожових лімфатичних вузлів у онкогінекологічних пацієнток методом прокрашування спеціальним барвником. Ця процедура стала можливою завдяки наявності у нас ендоскопічного обладнання і камер, які дозволяють ідентифікувати прокрашені лимфатичні вузли і виконувати більш ретельно та якісно онкологічні операції і, водночас, менше травмувати організм, покращувати прогноз на одужання та скорочувати період реабілітації. Це дуже важливо в сучасній практиці.
Які плани з розвитку кафедри?
Моя каденція завідуючого згидно договору триватиме наступні 5 років. Найголовніші завдання — подальше покращення навчального та наукового процесу та підтримка лікувальної роботи на високому рівні, на якому вона завжди була і залишається. Окрім цього ми продовжуємо адаптуватися до нових реалій, я маю на увазі пандемію. На жаль, діяльність медиків в умовах карантину досі недостатньо регламентована. Ми жорстко дотримуємося всіх вимог міністерства і правил безпеки, аби уникнути ризиків інфікування наших пацієнтів.
Укр
Eng
