Лікар-педіатр, ембріолог, кандидат медичних наук, викладач Одеського національного медичного університету. Чоловік, батько. Начальник медичної служби батальйону. Так можна відобразити його короткий життєвий шлях. Віталій Синенко народився у 1983 році в Одесі, у родині лікарів. Його мама Людмила Євгенівна — терапевт. Батько Володимир Іванович — доцент кафедри сімейної медицини ОНМедУ. Середню освіту Віталій отримував спочатку у середній школі № 64 м. Одеси (1–4 класи), а потім у середній школі № 89 (5–11 класи). Завжди був старанним, відповідальним учнем, до навчання ставився дуже серйозно, мав відмінні оцінки з хімії, біології, історії, літератури. У вільний час захоплювався шахами, астрономією, музикою, грав на гітарі, любив рибалку. Після закінчення школи вирішив, як і батьки, присвятити себе медицині, продовжити сімейну династію і одразу вступив до Одеського державного медичного університету, який закінчив за фахом «Педіатрія» у 2006 році. Потім продовжував освіту з цієї спеціальності в інтернатурі, клінічній ординатурі. З 2010 по 2013 рік працював лікарем у відділенні педіатрії міської дитячої лікарні № 2. У 2011 році пройшов спеціалізацію з ембріології на базі Обласної клінічної лікарні у м. Харкові. У 2013 році вступив до аспірантури при кафедрі педіатрії № 2 ОНМедУ. З 2016 по 2022 рік був асистентом цієї кафедри, проводив заняття з іноземними студентами англійською мовою. Окрім таланту лектора і бездоганного володіння матеріалом, він імпонував здобувачам своїм добрим гумором, привітною посмішкою та доброзичливістю.
Віталій брав участь у багатьох наукових конференціях в Україні та за кордоном. Продовжував удосконалюватись у галузі ембріології, проходячи навчання на курсах як в Україні, так і в зарубіжних країнах (Бельгія, Данія, Ізраїль, Нідерланди). З 2011 року Віталій Синенко — член Спілки ембріологів України, член Асоціації репродуктивної медицини України, Європейської асоціації репродукції та ембріології людини. Поєднував роботу лікаря, викладача університету з роботою ембріолога у клініках Одеси.
Створив сім’ю, виховував доньку. У 2021 році отримав науковий ступінь кандидата медичних наук, успішно захистивши дисертацію «Психофізичний розвиток та особливості біоенергетичного метаболізму у дітей, народжених внаслідок допоміжних репродуктивних технологій». Отримавши пропозицію київського закладу, з 1 лютого 2022 року почав працювати ембріологом у клініці «Добробут».
Як чудово, успішно складалася його професійна кар’єра! Але ця клята війна, яка зруйнувала життя і долі мільйонів українців, торкнулася й Віталія… У перші тижні лютого 2022 року він продовжував підтримувати в клініці репродуктивної медицини життєдіяльність запліднених ембріонів і щодня діставався пішки, під ракетними обстрілами, до двох лабораторій мережі «Добробут» (з однієї з них виїхали всі співробітники), щоб провести необхідні процедури і дати можливість подружнім парам стати батьками. Наразі відомо, що з цих ембріонів щонайменше народилась одна дитина.
З 24 лютого 2022 року у складі стабілізаційного шпиталю він надавав медичну допомогу пораненим і проводив евакуацію цивільних осіб з населених пунктів передмістя Києва — Гостомеля, Ірпіня, Бучі.
А в березні Віталій добровільно вступив до лав ЗСУ. Ніхто не сумнівався, що він вчинить саме так, адже Віталій і його родина завжди мали патріотичну позицію. Отримав звання лейтенанта та посаду начальника медичної служби 243-го батальйону 241-ї бригади ТРО ЗСУ. У складі цього батальйону він двічі, з перервою на ротацію, брав участь у бойових діях у районі Бахмута. То були вкрай складні часи, але Віталій з усім справлявся, завжди рвався на допомогу пораненим, а після того, як бійцю ставало краще, завжди цікавився його подальшим самопочуттям. Організовував схеми евакуації поранених, роботу стабілізаційних пунктів, досягав мінімальної летальності серед бійців. Постійно проводив тренінги з особовим складом із надання первинної медичної допомоги. Проводив збір коштів і вкладав власні у придбання додаткового автотранспорту для медичної служби батальйону, у тому числі й пересувних стабілізаційних пунктів, що допомагало скоротити час евакуації з передової до десяти хвилин і зберегти життя багатьом бійцям.
За сумлінне виконання службових обов’язків, особисті старанність, стійкість, високий професіоналізм Віталій Синенко отримував подяки, нагороджувався грамотами від командування й органів місцевої влади. Від командування Сил територіальної оборони Збройних Сил України був нагороджений медаллю «За вірну службу» та хрестом «Честь і слава».
16 травня 2023 року він вкотре віз із передової Бахмута поранених бійців. Раптом почався артобстріл. Окупанти вдарили саме по машині з червоним хрестом… Віталій був єдиним, хто отримав смертельне поранення. Указом Президента України № 184/2024 від 26 березня 2024 року за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Віталій Синенко був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Керівництво 241-ї бригади ТРО ЗСУ, Одеський національний медичний університет, Департамент охорони здо ров’я Одеської міської ради, Асоціація сімейної медицини Одеського регіону звернулися до Одеської міської ради з клопотанням про увічнення пам’яті Віталія Синенка перейменуванням його ім’ям одного з об’єктів топоніміки міста.
17 жовтня 2024 р. у школі 89 Київського району м. Одеси випускнику школи, Герою Віталію Синенку було відкрито меморіальну дошку.
У пам’яті всіх, хто знав Віталія, він залишиться щирою, порядною, світлою людиною. Він міг би зробити ще так багато доброго у цьому світі…
Вічна пам’ять Герою!
Укр
Eng
