Є люди, чиє життя вимірюється не роками, а врятованими долями. Люди, для яких професія — це не просто справа, а покликання, відповідальність і щоденний вибір бути поруч там, де найважче. Саме таким був Олександр Полякін — хірург, медик-доброволець ПДМШ ім. Миколи Пирогова, Людина з великої літери.
2 лютого 2026 року на засіданні Вченої ради Одеського національного медичного університету було ухвалено важливе й символічне рішення — заснувати іменну стипендію на його честь. Це не просто відзнака. Це — жива пам’ять, що продовжує діяти, підтримувати, надихати.
Ініціатива створення стипендії належить Першому добровольчому мобільному шпиталю ім. Миколи Пирогова у співпраці з ОНМедУ. Разом із родиною Олександра Борисовича вони зробили крок, який перетворює біль втрати на силу майбутнього. Стипендія покликана підтримати тих, хто обирає хірургію — одну з найскладніших і найвідповідальніших спеціальностей у медицині. Саме їй Олександр Полякін присвятив усе своє життя.
Його шлях — це історія відданості. Випускник Одеського медичного інституту, він понад два десятиліття працював у Роздільній, де став не лише висококласним фахівцем, а й справжньою опорою для пацієнтів і колег. Очолюючи хірургічне відділення, він щодня боровся за життя людей — спокійно, впевнено, без зайвих слів.
Але справжнім випробуванням стала війна. З 2018 року він долучився до лав ПДМШ, а з початком повномасштабного вторгнення, попри вік, став одним із найактивніших добровольців. Вісімнадцять ротацій у різних точках фронту — це не просто цифра. Це сотні врятованих життів, тисячі годин напруженої роботи, це холодний розум і гаряче серце в умовах, де кожна секунда вирішує долю людини.
Його називали «Поляк». І це ім’я стало символом витримки, професіоналізму та людяності. Навіть під обстрілами він залишався лікарем, який до останнього робить усе можливе.
21 липня 2025 року ворожий обстріл обірвав його звичний ритм боротьби за життя. Важкі поранення… Три місяці лікарі боролися вже за нього. Але 17 жовтня серце Олександра Полякіна зупинилося.
Та його справа не зупинилася.
У лютому 2026 року на фасаді Роздільнянської лікарні відкрили меморіальну дошку. А тепер його ім’я звучатиме ще й у майбутньому — у кожному молодому лікареві, який отримає стипендію його імені.
Першими стипендіатами стали Анастасія Вікол та Вадим Просвітлюк — молоді лікарі-інтерни, які вже сьогодні демонструють той рівень відданості, який надихає. Вони впевнено працюють в операційній, приймають складні рішення, витримують виснажливі чергування, допомагають військовим і поєднують практику з наукою. Їхній вибір — це продовження тієї ж дороги, якою йшов Олександр Полякін.
Перші виплати вони отримали у квітні, а урочисте вручення сертифікатів відбудеться 26 травня. Але найважливіше — не сама стипендія. Найважливіше — сенс, який вона несе.
Це пам’ять, що живе.
Це вдячність, що має продовження.
Це віра в тих, хто сьогодні тільки починає, але вже готовий брати на себе відповідальність за людське життя.
Олександр Полякін залишив по собі не лише спогади. Він залишив приклад. І тепер цей приклад має продовження — у руках молодих хірургів, у їхніх рішеннях, у врятованих життях.
Його справа — у надійних руках.
Eng