Кафедра професійної патології і функціональної діагностики та фтизіопульмонології Одеського національного медичного університету веде свій початок із 1977 року, коли була заснована як кафедра морської медицини. З того часу вона пройшла шлях трансформацій, постійно розширюючи напрямки освітньої, наукової та клінічної діяльності. Сьогодні кафедра є провідним осередком в Україні у сферах морської медицини, професійного здоров’я, функціональної та лабораторної діагностики, фтизіатрії. Активна співпраця з українськими та міжнародними науковими установами, участь у розробці підручників, реалізація інноваційних дослідницьких проєктів і підготовка фахівців на всіх рівнях освіти — усе це формує сучасне обличчя кафедри.

Про ключові етапи розвитку, виклики останніх років, наукові досягнення та бачення майбутнього ми поговорили з її завідувачем — доктором медичних наук, професором, заслуженим діячем науки і техніки України Олександром Михайловичем Ігнатьєвим.

— Олександре Михайловичу, як змінювалася діяльність кафедри впродовж років незалежності України?

У 1991 році кафедра морської медицини займалася підготовкою суднових лікарів у системі післядипломної освіти. Протягом років незалежності кафедра розширювала напрями підготовки та адаптувалася до нових вимог часу. Вже з 1998 року ми розпочали підготовку студентів старших курсів за дисципліною «Професійні хвороби», а згодом додали ще кілька важливих курсів, зокрема «Клінічну лабораторну діагностику», «Клінічну біохімію», а також новітні напрями, як-от «Основи ультразвукової діагностики», «Допплерографія» та «Сучасні методи профілактики остеопорозу».

Паралельно розвивалося й післядипломне навчання. Кафедра готує лікарів-інтернів за спеціальностями «Внутрішня медицина», «Лабораторна діагностика» та проводить численні цикли підвищення кваліфікації й перепідготовки для лікарів різних профілів. У 2023 році до нашої команди приєднався колектив кафедри фтизіопульмонології, що дозволило додати нові освітні цикли, зокрема для інтернів та студентів 4–5 курсів. Це важливе розширення дало змогу посилити мультидисциплінарний підхід у навчанні.

— Пандемія COVID-19, а згодом і повномасштабна війна стали серйозними випробуваннями для всієї медичної освіти. Як ці події вплинули на діяльність кафедри?

Ці події стали справжнім іспитом для системи охорони здоров’я, і наша кафедра не залишилася осторонь. Під час пандемії клінічна база кафедри — Одеський обласний клінічний медичний центр — працювала в режимі лікарні першої лінії. Наші співробітники лікували тяжких пацієнтів із COVID-19 з перших днів спалаху.

Ми також стикнулися з юридичними та соціальними викликами — захист прав медпрацівників, які самі інфікувалися на роботі. Особливо складним було доведення професійного характеру захворювань у таких категорій, як водії швидкої. Кафедра виступала на захист колег, готувала документи до обласного Департаменту охорони здоров’я, і нам вдалося добитися визнання частини цих випадків професійними. Водночас ми зіткнулися з обмеженням доступу до основної клінічної бази та необхідністю швидкого переходу на онлайн-навчання. Це вимагало колосальних зусиль у методичному плані.

З початком повномасштабної війни ситуація ускладнилася ще більше. Але наш колектив не зупинився: ми працюємо на базах, що виконують функцію військового госпіталю, беремо участь у лікуванні та реабілітації військових, а також допомагаємо переселенцям із промислових регіонів, зокрема з Донбасу, які страждають на специфічні хвороби легень — силікоз, туберкульоз тощо.

— Чи змогли ви зберегти дослідницьку активність, незважаючи на всі складнощі? У яких проєктах, конференціях чи міжнародних ініціативах бере участь Ваша кафедра сьогодні?

Наукова діяльність триває, хоч і зазнала змін. Частина досліджень у морській медицині призупинилася через блокаду портів і припинення судноплавства, але ми не полишили цей напрям. Натомість активізували участь у розробці нормативних документів і рекомендацій з охорони здоров’я моряків.

Кафедра організовує та бере участь у міжнародних конференціях, незважаючи на складну ситуацію. Так, у 2023–2024 роках ми провели конференції за участю фахівців із Польщі, Швеції, Нідерландів, Грузії. Наступну заплановано на осінь 2025 року. Частина учасників долучається дистанційно, що дає змогу зберігати широку географію обміну досвідом.

Наші викладачі — постійні учасники українських та зарубіжних наукових форумів. Тематика досліджень включає морську медицину, професійні хвороби, реабілітацію, лабораторну діагностику, фтизіатрію, опорно-руховий апарат.

 — Наскільки важливою є міжнародна співпраця для розвитку кафедри? Який досвід або контакти вдається інтегрувати в навчальний та науковий процес?

Міжнародна співпраця стала ключовим чинником розвитку нашої кафедри. Ми тісно взаємодіємо з профільними асоціаціями в Україні — морської медицини, професійної патології, клінічної хімії, а також з міжнародними партнерами, зокрема з Інститутом морської медицини Великобританії.

Це дозволяє інтегрувати новітні європейські підходи в навчальний процес, брати участь у створенні стандартів і клінічних протоколів, підвищувати якість викладання діагностичних дисциплін — від лабораторної діагностики до УЗД і допплерографії. Особливо важливо, що політика МОЗ України зараз підтримує співпрацю з професійними асоціаціями, фактично передаючи частину функцій з регулювання їм. Це відкриває для кафедри нові можливості.

— Яким Ви бачите майбутнє Одеського національного медичного університету та вашої кафедри в післявоєнній Україні? Які мрії та прагнення сьогодні є рушійною силою для колективу?

Після війни роль університетів, зокрема медичних, тільки зростатиме. Зрозуміло, що нам потрібно буде повністю переосмислити систему охорони здоров’я, адаптувати її до нових реалій — фізичних і психічних травм, нових епідеміологічних ризиків, викликів трудової реабілітації.

Наша кафедра вже готується до вирішення складних завдань: повернення військових до мирного життя, оцінка професійної придатності осіб із ПТСР, створення системи профвідбору, медоглядів, особливо для складних або потенційно небезпечних професій. Важливо не лише повернути людину до праці, а й допомогти їй знайти себе в нових умовах.

Ми віримо, що зможемо зробити свій внесок у відбудову держави. І саме це — віра, бажання бути корисними та відповідальність перед майбутнім — є головною мотивацією нашої команди сьогодні.