Історія кафедри анестезіології, інтенсивної терапії та медицини невідкладних станів ОНМедУ  налічує понад 50 років і тісно пов’язана з розвитком української анестезіології. Від моменту створення й до сьогодні тут поєднуються традиції одеської медичної школи з передовими європейськими підходами до навчання, симуляційною підготовкою та клінічною практикою. Підрозділ забезпечує підготовку студентів, інтернів, лікарів-анестезіологів і фахівців суміжних спеціальностей, активно працює над вихованням наукових кадрів.  Його випускники представляють українську школу анестезіології не лише в Україні, а й далеко за її межами.

Про традиції, розвиток, виклики та перспективи кафедри нам розповів її завідувач, доктор медичних наук, професор Олександр Олександрович Буднюк.

— Олександре Олександровичу, як змінювалася діяльність кафедри останні десятиріччя? Якими були ключові етапи трансформації освітнього процесу, зокрема в аспектах методики викладання та наближення до європейських стандартів?

З моменту здобуття Україною незалежності у 1991 році наша кафедра зазнала значних змін у різних напрямках діяльності. Спочатку це була адаптація до національних освітніх стандартів і початок розробки україномовних методичних матеріалів. У 2000-х роках ми інтегрували Болонський процес, впровадили кредитно-модульну систему, розвивали післядипломну освіту. З 2010 року активно залучаємося до міжнародних програм, впроваджуємо цифрові технології і мультимедійні ресурси. А з 2015 року відкрили симуляційний центр, де студенти тренуються у виконанні життєво важливих маніпуляцій за допомогою сучасних симуляторів. За останні роки цифрові платформи, дистанційне навчання, гібридні формати, стажування в європейських клініках суттєво наблизили наш освітній процес до стандартів ЄС.

Варто також зазначити, що трансформація торкнулася не лише технічних аспектів, але й підходів до формування компетенцій студентів. Сьогодні навчання більш практично орієнтоване, акцент робиться на розвитку клінічного мислення, комунікативних навичок, вмінні працювати в мультидисциплінарній команді. Ми активно впроваджуємо міждисциплінарні проєкти, що готують майбутніх лікарів до комплексного підходу в лікуванні пацієнтів.

— Як кафедра справляється з викликами сьогодення?  Які зміни стали необхідними у навчанні та клінічній практиці?

Пандемія стала великим викликом для всієї системи охорони здоров’я і нашої кафедри. Спочатку було багато невизначеності і браку досвіду, ми оперативно розробили локальні протоколи лікування COVID-19, організували спеціальні бригади інтенсивної терапії, навчили інтернів і медсестер сучасним методам допомоги хворим. У навчанні швидко перейшли на дистанційні формати — онлайн-лекції, вебінари, інтерактивні симуляції клінічних випадків допомогли зберегти якість освіти і одночасно донести найновішу інформацію.

Війна додала нових складнощів: частина колег була мобілізована, інші активно залучалися до волонтерської допомоги пораненим, що вимагало переорієнтації ресурсів і додаткових зусиль. Ми адаптували навчальні програми з урахуванням потреб воєнного часу, готували студентів і інтернів до роботи в екстремальних умовах. Підтримка команди та взаємодопомога стали життєво важливими, і, незважаючи на всі труднощі, нам вдалося зберегти високий рівень підготовки.

Особливої уваги заслуговує також психологічний аспект. У воєнний час зростає потреба у підтримці як пацієнтів, так і медичного персоналу. Ми запровадили тренінги зі стрес-менеджменту, формування резилієнтності та психологічної підтримки. Це допомагає нашим здобувачам і співробітникам краще адаптуватися до стресових ситуацій, що особливо важливо в інтенсивній терапії.

— Чи вдалося зберегти наукову діяльність кафедри в умовах війни?

Так, кафедра не лише зберегла, а й активізувала наукову роботу. Відкрито нові науково-дослідні проєкти, у яких беруть участь співробітники, аспіранти і студенти. Зараз виконується кілька дисертаційних робіт на здобуття наукового ступеня PhD. Співробітники є членами європейських професійних асоціацій, регулярно беруть участь у міжнародних конгресах і конференціях. Студентський науковий гурток працює активно, долучаючись до сучасних тем і обговорень. Незважаючи на складні умови, наукова діяльність кафедри залишається на високому рівні і має міжнародне визнання.

Війна стимулювала нас до пошуку нових напрямків досліджень, зокрема у сфері травматології, реанімації при бойових пораненнях, а також у вдосконаленні методів інтенсивної терапії при критичних станах. Співпраця з міжнародними колегами допомагає не лише обмінюватися знаннями, а й залучати ресурси для проведення досліджень. Це надзвичайно важливо для підвищення якості медичної допомоги та освітнього процесу.

— Ви поєднуєте керівництво кафедрою з практичною роботою анестезіолога. Як цей досвід впливає на навчання і формування клінічної компетентності здобувачів та інтернів?

Поєднання адміністративної роботи і клінічної практики дає великий плюс для якості освіти. Я постійно спостерігаю за реальними випадками, що допомагає оновлювати лекції та навчальні матеріали відповідно до сучасних протоколів і міжнародних стандартів. Практичне навчання проводиться безпосередньо в операційних та відділеннях інтенсивної терапії, здобувачі отримують навички у реальних умовах. Ми активно розвиваємо симуляційне навчання — відпрацьовуємо екстрені алгоритми, командну взаємодію. Це формує клінічне мислення, стресостійкість та професійну відповідальність. Такий підхід робить випускників максимально готовими до викликів сучасної медицини.

Крім того, безпосередній контакт із пацієнтами ускладнених випадків допомагає студентам і молодим фахівцям побачити всю складність і відповідальність професії. Вони вчаться не лише технічним аспектам, але й спілкуванню, підтримці пацієнтів і їхніх рідних у критичних ситуаціях. Це важлива складова формування справжнього лікаря.

— Як Ви бачите майбутнє кафедри та університету? Про що мрієте як керівник і викладач, дивлячись у наступне десятиліття?

Впевнений, що й надалі важливо розвивати освітні програми з акцентом на інновації — штучний інтелект, телемедицину, персоналізовану медицину. Обов’язково потрібно розширювати співпрацю з провідними європейськими клініками, залучати більше грантів і створювати платформи для обміну досвідом. Це дасть змогу не лише покращити якість підготовки студентів, а й зробити внесок у розвиток охорони здоров’я країни.

Мрію бачити кафедру потужним освітньо-клінічним підрозділом європейського рівня з сучасним симуляційним центром і активною науковою діяльністю. Бажаю, щоб наш університет і надалі був осередком інновацій, відкритим до міжнародної співпраці, де формується покоління лікарів, які вміють працювати у цифровому, мультикультурному середовищі.

Вірю, що наші інтерни і здобувачі не боятимуться найскладніших ситуацій, а впевнено й професійно їх будуть долати. І найголовніше — що ми, як і раніше, будемо зберігати емпатію та повагу до пацієнта, залишаючись людьми навіть у стрімкому розвитку технологій.