Історія розвитку кафедри медичної хімії

Кафедра біологічної хімії була заснована на медичному факультеті Новоросійського університету в 1901-1902 рр. Спочатку вона мала назву медичної хімії, пізніше була перейменована в кафедру фізіологічної хімії, а потім була названа кафедрою біохімії. 1 січня 1997 р. кафедру біохімії було об’єднано з кафедрою загальної, неорганічної,органічної та фізколоїдної хімії в кафедру медичної хімії. Засновником та першим завідуючим кафедрою був професор Анатолій Костянтинович Медвєдєв, який займав цю посаду до 1918-1919 рр.

Під керівництвом професора А. К. Медвєдєва була надрукована низка наукових праць, присвячених як теоретичним питанням, так і практичним задачам. Він багато уваги приділяв препаративній біохімії, виділенню та очищенню білків та інших органічних речовин.

«Курс лекцій з фізіологічної хімії з додатком короткого посібника для практичних робіт по кількісному та якісному аналізу сечі» професора А. К. Медвєдєва зазнав кілька перевидань (1905, 1909, 1910, 1911, 1915 рр.).
З 1920 р. кафедрою тимчасово керував професор фізіології Борис Петрович Бабкін. Спеціальний курс аналізу сечі читав асистент кафедри П. Т. Дегтерьов, за освітою хімік-аналітик. У 1922 р. на посаду завідуючого кафедрою був обраний професор Федор Михайлович Поротко. В 1926 р. тимчасово завідував кафедрою П. Т. Дегтерьов.

3 1927 по 1928 рр. кафедру біохімії очолював професор Лазарь Євсеєвич Розенфельд. Під його керівництвом отримало подальший розвиток удосконалення форм учбової та наукової роботи на кафедрі, проводилась популяризація біохімічних методів аналізу серед лікарів шляхом організації спеціальних курсів у м. Одесі та на периферії (1928, 1932, 1934, 1935, 1936 рр.).

Колектив співробітників кафедри в цей період проводив наукові дослідження з біохімії м’язів, гормонів, ферментів,  вікової біохімії, біохімії харчування, клінічної біохімії та ін..

З 1948 по 1960 рр. колектив кафедри очолював професор Дмитро Андрійович Цуверкалов. У цей період на кафедрі отримав розвиток новий напрямок – біохімія мікробних препаратів та імунітету. Був отриманий препарат із дизентерійних бактерій (діагностикум) для внутрішньо шкірної проби на дизентерію, а також препарат (бруцелогідролізат) для діагностики бруцельозу. Одночасно проводились дослідження з біохімії вітамінів та деяких питань клінічної біохімії.

З 1960 по 1984 р. кафедрою біохімії керував вихованець кафедри, випускник Одеського медичного інституту, її колишній аспірант, професор Іван Володимирович Савицький. З цього часу визначальним напрямом наукових досліджень колективу кафедри стає медична ензимологія, особливо біохімія радіаційних пошкоджень у сукупності з дією радіоміметичних речовин. Проводились дослідження активності великого комплексу ключових ферментів і коферментів вуглеводного обміну та біоенергетики, ферментів дегідрування, трансамінування, трансметилювання та ін. за умови впливу на організм рентгенівських променів та радіоміметичних речовин. В період з 1971 по 1984 рр. колектив кафедри розробляв різноманітні форми терапевтичного втручання, спрямованого на усунення радіаційних дисферментозів та дискоферментозів, на підсилення репаративних процесів в організмі опромінених тварин. За період завідування кафедрою професором І. В. Савицьким були надруковані підручники з біохімії для медичних вищих навчальних закладів «Основи біологічної хімії» (1965 р.), «Біологічна хімія» (1973 р.), «Біологічна хімія» (1982 р.).

З 1984 по 1991 рр. очолював роботу кафедри доктор медичних наук, учень І. В. Савицького,  Літовченко Іван Миколайович. Він продовжив роботу над основними напрямками наукової роботи кафедри. Основна увага приділялася вивченню біоенергетичного обміну в умовах фізичних навантажень і дії іонізуючих випромінень, проводилася розробка підходів до лікування комбінованих опіковому-променевих уражень.

В 1986 р. об’єкт досліджень – ліквідатори аварії на ЧАЕС та жителі зон жорсткого радіаційного контролю у співпраці з санаторіями «Люстдорф», «Хаджибей», «Куяльник». Проведено дослідження у 1600 дітей, розроблені принципи метаболічної корекції виявлених порушень. Результати цих досліджень були покладені в в основу методрекомендацій МОЗ України “Основні напрями та принципи медичної реабілітації в санаторіях профспілок України”, а також “Комплексна програма профілактики та лікування дітей та підлітків, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з хворобами репродуктівної, нервової та гастроентерологічної систем на республіканському курорті “Куяльник”.

З 1991 р. і по теперішній час роботу кафедри медичної хімії очолює Олексій Олексійович Мардашко. Основним напрямком  наукової роботи кафедри в цей період стали біохімічні механізми розвитку променевих пошкоджень організму і розробка ефективних шляхів репарації постпроменевих порушень.

В період з 1990 по 2000 рр. було виявлено, що нащадки опромінених мають характер метаболічних порушень, відмінний від їхніх батьків. Знижується тривалість життя, радиорезистентность і фізична працездатність потомства в результаті активації глюконеогенезу, зниження окисного і субстратного фосфорилювання. При опроміненні потомства в дозах, які не викликають змін у інтактних тварин, спостерігається загибель нащадків опромінених тварин, тобто різко зростає радіочутливість. На кафедрі було захищено 3 кандидатські дисертації (Діхтярук І.І., Полонський А.П., Степанов Г.Ф.).

У 1998-2002 рр. виконувалася комплексна наукова тема нашого університету “Вивчення порушення систем гомеостазу у дорослих та дітей, що зазнали впливу факторів аварії на ЧАЕС та їх корекція з метою підвищення резистентності організму”, № держреєстрації 0198U005241, в якій брали участь 19 кафедр медико-біологічного та клінічного профілю. Кафедра стала координатором цього напрямку.

В 2005 — 2009 рр. «Патогенетичне обгрунтування шляхів репарації післяпроменевих порушень репродуктивного здоров’я у експерименті», № держреєстрації 0105U008884. Апробовано комплекс заходів, що дозволяє збільшити фертильність опромінених тварин, виживаність, фізичну працездатність їх потомства. Це дозволить створити умови для профілактики постпроменевих пошкоджень організму.

У 2013-2015 рр. запланована участь кафедри в комплексній темі “Дослідження епігенетичних механізмів в розвитку та перебігу передпухлинних та злоякісних захворювань жіночої репродуктивної системи” під науковим керівництвом академіка НАМНУ В. Н. Запорожана. Практична значимість очікуваних результатів – використання факторів постсинтетичної модифікації ферментних білків для ліквідації наслідків променевої та хіміотерапії.

Кафедра співпрацює з клінічними кафедрами нашого університету та іншими лікувальними установами міста:

• З кафедрою профзахворювань, клінічної, лабораторної та функціональної діагностики – Особливості ліпідного метаболізму у хворих з ішемічною хворобою мозку, оцінка стану гепатобіліарної системи, обміну холестерину і жовчних кислот. Патент України на винахід “Спосіб контролю динаміки запального процесу у жовчовивідних шляхах”;
• З обласним онкологічним диспансером – визначення компонентів тиолдисульфідної системи при пухлинах щитовидної залози;
• З відділенням лабораторної діагностики клінічного госпіталю Південного оперативного командування.

Нарис до історії курсу медичної біології в Одеському національному медичному університеті

Як самостійну внутрішньовузівську структуру кафедру біології Одеського національного медичного університету організовано в 1920 р. До цього часу студенти медичного факультету вивчали окремо існуючі курси зоології, ботаніки, геології з мінералогією та біології на відповідних кафедрах відділення природничих наук фізико-математичного факультету Новоросійського (згодом – Одеського) університету. Наукові традиції відповідних кафедр заклали всесвітньо відомі вчені – імунолог І. І. Мечников, еволюціоніст О. О. Ковалевський і фізіолог І. М. Сєченов.  У подальшому на формування Південноукраїнської медико-біологічної школи виявив суттєвий вплив професор В. В. Воронін, який очолював курс зоології в період з 1908 по 1912 рр. Курс зоології на медичному факультеті Новоросійського університету та в медичному інституті читали професори В. М. Реп’яхов,   Я. М. Лебединський і В. В. Воронін; професор Л. А. Рішаві – створений ним курс ботаніки; курс геології з мінералогією – професори Р. О. Прендель і  М. Д. Сидоренко. Об’єднану кафедру біології з 1920 р. очолювали  професори         Д. К. Третьяков, Д. Л. Рубінштейн, С. А. Нікітін,  П. Л. Іванченко, А. Д. Тимченко, Ю. І. Бажора, С. Ф. Гончарук; новостворену з 2023 р. кафедру медичної біології та хімії – доцент Г. Ф. Степанов.

Реп’яхов Василь Михайлович (1852–1905 рр.) завідував кафедрою біології та заснований ним курсом зоології в 1900–1905 рр. Закінчив зі ступенем кандидата природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету в 1873 р. Під науковим керівництвом відомого фізіолога І. М. Сєченова досліджував вегетативну дію блукаючого нерва на міокард жаби та черепахи. В 1874–1876 рр. удосконалював теоретичні знання з зоології в лабораторіях при Новоросійському університеті. В 1876 р. його обрано хранителем зоологічного кабінету. Одночасно він проводив практичні заняття зі студентами на кафедрі зоології (під керівництвом професорів І. І. Мечникова і О. О. Ковалевського). В 1882 р. його обрано на вакантну посаду штатного доцента з обов’язкового до вивчення курсу порівняльної анатомії та гістології. Читав лекції із загальної гістології, анатомії людини, проводив практичні та семінарські заняття з цих курсів. В 1881 р. захистив дисертацію на ступінь магістра за темою: “До морфології моховинок”. В 1886 р. отримав ступінь доктора зоології після захисту дисертації за темою: “До анатомії та історії розвитку Dinophilus gyrociliatus O. Schmidt”. Автор більше ніж 20 наукових робіт, які стали результатом його науково-прикладних досліджень, виконаних в університетських лабораторіях міст Одеса, Севастополь, а також за кордоном (міста Трієст, Неаполь, Марсель). Крім того, професор Реп’яхов В. М. є автором навчального посібника “Введення до вивчення медичної зоології”.

Лебединський Яків Микитович (1858 – рік смерті невідомий) завідував кафедрою біології та курсом зоології в 1905–1908 рр. Учень професорів І. І. Мечникова та О. О. Ковалевського. Закінчив зі ступенем кандидата природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету в 1887 р., після чого його одразу командировано Новоросійським товариством дослідників природи для стажування на Севастопольську біологічну станцію. З 1891 р. почалася його невтомна викладацька діяльність в якості штатного приват-доцента медичного факультету Новоросійського університету. В 1893–1895 рр. удосконалював теоретичні знання з біології за кордоном. В 1898 р. працював у Харківському та Петербурзькому університетах. З 1904 р. – екстраординарний професор кафедри зоології, порівняльної анатомії та фізіології тварин, з 1907 р. – ординарний професор Новоросійського університету. В 1907–1910 рр. під час літніх вакансій відвідував зоологічні музеї та лабораторії різних країн світу (Велика Британія, Німеччина, Франція, Австрія), працював на морській біологічній станції Неаполя. Дисертацію на ступінь магістра зоології за темою: “Спостереження над розвитком кам’яного краба” захистив у 1892 р. В 1897 р. захистив дисертацію на ступінь доктора зоології за темою: “Спостереження над історією розвитку немертин”. Автор більше ніж 25 наукових робіт, які присвятив порівняльній ембріології та вивченню грибкової плісняви.

Воронін Володимир Васильович (1870–1960 рр.) завідував кафедрою патологічної фізіології (тогочасна назва – кафедра загальної патології та бактеріології) з 1908 по 1922 рр., із 1908 по 1912 рр. завідував водночас кафедрою біології та читав курс зоології для студентів-медиків. У 1893 р. закінчив із відзнакою медичний факультет Московського державного університету. З 1894 р. працював ординатором факультетської терапевтичної клініки у відомого терапевта, доктора медицини, професора  Г. О.  Захар’їна. З 1898 р. викладав медичну бактеріологію на кафедрі факультетської терапії медичного факультету Московського державного університету, був, за словами професора В. К. Жгенті, “талановитим дослідником природи, вельми авторитетним вченим і взагалі – прогресивним професором університету”. В 1922–1953 рр. працював у Грузії: спочатку завідувачем кафедри загальної патології медичного факультету Тбіліського університету, з 1944 р. – завідувачем відділу патологічної фізіології Інституту фізіології АН Грузії ім. І. С. Беріташвілі. В 1897 р. захистив дисертацію на ступінь доктора медицини за темою: “Дослідження про запалення”. Учнями професора В. В. Вороніна є академіки О. О. Богомолець, В. П. Філатов, М. О. Ясиновський, інші відомі вчені. Професора В. В. Вороніна відзначено державними нагородами СРСР – двома орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапору. Автор більше ніж 70 наукових праць, які присвятив вивченню питань патологічної фізіології, порівняльної зоології, епідеміології та мікробіології.

Рішаві Людвіг Альбертович (1851–1915 рр.) завідував кафедрою біології та заснованим ним курсом ботаніки для студентів-медиків із 1900 по 1915 рр. Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету в 1872 р. Відразу після отримання диплому його призначено на посаду відповідального хранителя ботанічного кабінету Новоросійського університету. З 1879 по 1884 рр. працював екстраординарним професором ботаніки Варшавського університету. З 1886 р. його призначено на посаду екстраординарного професора Новоросійського університету, з 1904 р. обрано Заслуженим ординарним професором. З 1910 по 1915 рр. викладав на кафедрі ботаніки та завідував ботанічною лабораторію Одеських вищих жіночих курсів. З 1885 по 1898 рр. був головою Одеського наукового товариства садівників та одночасно – куратором школи практичного садівництва. В 1878 р. захистив дисертацію на ступінь магістра ботаніки за темою: “До питання про дихання рослин”. В 1885 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора ботаніки за темою: “До питання про так званий гальванотропізм”. Автор 22 наукових робіт, які присвятив питанням дослідження водоростей, грибів і лишайників (історії їхнього розвитку та морфології з метою систематики). Декілька наукових робіт присвячено фізіології рослин.

Прендель Ромул Олександрович (1851–1904 рр.) читав лекційний курс із геології та мінералогії для студентів-медиків у 1900–1904 рр. Після закінчення в 1873 р. природничого відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету був залишений при університеті на два роки з метою підготовки до професорського звання. З 1878 р. працював лаборантом мінералогічного кабінету, приват-доцентом, екстраординарним і ординарним (1897 р.) професором кафедри мінералогії Новоросійського університету. В 1898 р. займався кристалографічними дослідженнями в лабораторіях професорів Чермака (Відень) і Грота (Мюнхен). В 1887 р. захистив дисертацію на ступінь магістра за темою: “Про різновид везувіану – вілуїт”. В 1890 р. захистив докторську дисертацію за темою: “Про ізодиморфну групу сурм’янистої та миш’яковистої кислот”. Професор Р. О. Прендель – відомий геолог (описав геологічну будову Криму), визначний петролог (вивчив кристалічні породи Південної Росії в басейні ріки Базавлук і гори Кастель у Криму), один із перших метеоритологів (описав російські метеорити “Цмень” “Вавиловський”, “Савченківський”, “Забразський”, “Гросслібентальський” тощо). Брав активну участь у громадському житті: був членом ряду благодійних і декількох наукових товариств (зокрема, Новоросійського товариства дослідників природи, Петербурзького мінералогічного товариства, Кримського гірничого клубу). Автор 43 наукових робіт, в тому числі – трьох підручників, які глибоко наукові за змістом і бездоганні за викладенням фактичного наукового матеріалу.

Сидоренко Михайло Дмитрович (1859–1927 рр.) читав лекційний курс із геології та мінералогії для студентів-медиків із 1904 по 1920 рр. Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету в 1886 р. у званні кандидата природничих наук, яке було йому присвоєно після успішного офіційного захисту науково-дослідницької  магістерської роботи за темою: “Геологічні дослідження Інгулецько-Дніпровського межиріччя”. До 1890 р. завідував рудокопальними партіями при чавунних і залізничних заводах Житомирського повіту Волинської губернії. З 1895 р. працював на посадах лаборанта мінералогічного кабінету та приват-доцента Новоросійського університету. В 1903 р. удосконалював теоретичні знання при Віденському університеті. З 1907 р. – екстраординарний професор при кафедрі мінералогії Новоросійського університету. В 1904 р. у Київському державному університеті захистив дисертацію на науковий ступінь магістра за темою: “Опис деяких мінералів і гірських порід із гіпсового родовища Хотинського повіту Бессарабської губернії”. В 1919 р. обраний позаштатним членом Всеукраїнського геологічного Комітету. Автор 47 наукових робіт, які присвятив кристалографії та петрографії: “Уругвайський аметист”, “Про мінеральний склад і походження пилу січневого снігу в Одесі”, “Петрографічне дослідження курського самородку”, “Петрографічне дослідження декількох зразків мулу Куяльницького лиману”, “Про кристалічну форму градин, що випали 30 травня 1899 р. в Одесі” тощо. Вперше в Україні використав петрографічний метод із метою вивчення тривалих донних і прибережних копалин – мулу та піску.

Третьяков Дмитро Костянтинович (1878–1950 рр.) очолював кафедру біології з 1912 по 1925 рр. Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету в 1900 р. Із 1901 р. працював асистентом анатомо-гістологічного кабінету цього ж університету. В 1911 р. його призначено на посаду приват-доцента Петербурзького університету. В Одесі одночасно працював у декількох закладах освіти – Інституті народної освіти (ІНО), медичному інституті, сільськогосподарському інституті, хіміко-фармацевтичному інституті тощо. Був деканом факультету громадського виховання ІНО та керуючим рибопромислового технікуму. З 1919 р. брав активну участь у перебудові справи народної освіти, займаючи посади члена Комісії Ради Комісарів вищих навчальних закладів Одеси, заступника завідувача губернської народної освіти, завідувача відділу громадського виховання тощо. З 1944 по 1949 рр. працював професором Київського державного університету, директором Інституту зоології та головою Відділу біології АН України. В 1910 р. захистив магістерську дисертацію за темою: “Мозок поспоройки ”. Академік АН України. Заслужений діяч науки України. Автор більше ніж 200 наукових робіт, у тому числі – навчального посібника “Покажчик круглоротих і риб України”. Наукові інтереси професора Д. К. Третьякова присвячені гістології, порівняльній анатомії та філогенії хребетних. Уперше в науковій роботі “Круглороті та риби. Їхнє життя та значення” (1949 р.) описав сейсмосенсорну систему канальців голови оселедцевих риб без бічної лінії на тулубі. Вивчав біологію та цикли розвитку малярійних комарів. Він є автором навчального посібника “Короткий курс медичної зоології”.

Рубінштейн Дмитро Леонідович (1893–1950 рр.) очолював кафедру біології з 1925 по 1931 рр. Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету в 1917 р. Був залишений при цьому навчальному закладі з метою підготовки до професорського вченого звання. В 1918 – 1919 рр. виконував обов’язки асистента Новоросійського університету. З 1920 р. працював штатним асистентом кафедри зоології Одеського медичного інституту (ОМІ), в 1921 р. – викладачем кафедри біології ІНО. В 1922 р. його призначено доцентом кафедри біології ОМІ, в 1925 р. – обрано на посаду завідувача цієї кафедри. Автор більше ніж 20 фундаментальних наукових друкованих робіт, у тому числі – навчального посібника для студентів медико-біологічних ВУЗів України “Ведення в фізико-хімічну біологію” (1925 р.) і монографії “Загальна фізіологія” (1930 р.),  які успішно витримали декілька перевидань. У подальшому (з 1932 р.) професор Д. Л. Рубінштейн працював в Інституті біології та медичної хімії АН СРСР (м. Москва).

Нікітін Сергій Андрійович (1899–1956 рр.) обіймав посаду завідувача кафедри біології двічі: в 1935–1941 та 1944–1948 рр. Закінчив біологічний факультет Одеського державного університету (ОДУ) 1926 р. і був залишений в якості аспіранта на кафедрі біології. В 1929 р. захистив аспірантську роботу за темою: “Дослідження над паразитами крові”. З 1930 р. працював асистентом кафедри біології ОМІ, одночасно з цим плідно співпрацював із біологічною лабораторією Одеського рентгенологічного інституту. З 1933 р. обіймав посаду доцента кафедри біології ОМІ. В 1941–1942 рр. виконував обов’язки професора Кубанського медичного інституту (м. Краснодар, Росія). З 1944 по 1948 рр. одночасно з роботою в ОМІ співпрацював із лабораторним відділом Одеського рентгенорадіоонкологічного інституту, обіймаючи посаду його завідувача. В 1936 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора біологічних наук за темою: “Біологічний вплив рентгенівських променів”, яку згодом було видано у вигляді окремої монографії під тією ж назвою. Ця монографія стала відомою спеціалістам багатьох країн світу. Професор С. А. Нікітін зі співробітниками виконував планові науково-дослідницькі роботи з різноманітних медико-біологічних проблем (культури тканин, хемотаксису та сенсибілізації організму, впливу рентгенівських променів на тканини тварин тощо). Автор 45 друкованих наукових робіт, які присвятив вивченню біологічної дії рентгенівських променів на різноманітні біологічні об’єкти.

Іванченко Прокопій Леонтійович (1907–1975 рр.) очолював кафедру біології з 1954 по 1975 рр. Закінчив біологічний факультет Одеського педагогічного інституту професійної освіти в 1933 р. З 1933 по 1936 рр. – аспірант ОДУ при кафедрі дарвінізму і одночасно з цим (1935–1936 рр.) – виконувач обов’язків асистента цієї ж кафедри. З 1936 по 1939 рр. працював заступником декана біологічного факультету ОДУ, доцентом кафедри дарвінізму цього ж університету. В 1939–1941 рр. завідував кафедрою дарвінізму, генетики та селекції Уманського сільськогосподарського інституту, обіймав посаду декана плодоовочевого факультету цього ж інституту. У роки Великої Вітчизняної війни служив у Радянській Армії політичним працівником, старшим інструктором відділу агітації та пропаганди політичного управління Білоруського військового округу. В 1946–1954 рр. працював у ОДУ завідувачем кафедри дарвінізму, заступником декана, а потім – деканом біологічного факультету (1946–1949). З 1949 по 1953 рр. обіймав посаду ректора ОДУ. З 1959 по 1960 рр. знаходився в спеціальному відрядженні до Іраку, де працював завідувачем кафедри біології Мосульського медичного коледжу. В 1938 р. захистив кандидатську дисертацію за темою: “Видові особливості в прояві гідротропічних і геотропічних властивостей рослин”, а в 1952 р. – докторську дисертацію за темою: “Введення в біологію”, яку було прийнято до захисту у вигляді монографії. Ця книга була видана за кордоном кількома мовами. Автор 65 наукових робіт, у тому числі – підручників: “Введення в біологію” та “Курс дарвінізму”. Провідні проблеми наукових робіт професора П. Л. Іванченка – загальна біологія та паразитологія.

Тимченко Анатолій Дмитрович (1928–2016 рр.) очолював кафедру біології, генетики та паразитології з 1975 по 1993 рр. У 1953 р. закінчив ветеринарний факультет Харківського ветеринарного інституту. З 1953 по 1956 рр. працював головним ветеринарним лікарем Нижньогородської районної ветеринарної лікарні Автономної Республіки Крим. З 1956 по 1963 рр. – молодший науковий співробітник лабораторії паразитології Кримської науково-дослідної ветеринарної станції в місті Сімферополь, аспірант і асистент кафедри паразитології, зоології та дарвінізму Харківського ветеринарного інституту. В 1959 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук за темою: “Порівняльна оцінка деяких антигельмінтиків при аскаридозі курей і сезонна динаміка цього захворювання в умовах Криму”, в 1977 р. – дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора біологічних наук за темою: “Біоекологія кокцидій і балантидіїв в умовах півдня України та вплив на них деяких лікарських засобів”. А. Д. Тимченко – член правління протозоологічного наукового товариства при НАН України, голова Південного відділення наукового товариства паразитологів НАН України, член комітету по боротьбі з гельмінтозами при МОЗ України. Заслужений працівник народної освіти України. Професор А. Д. Тимченко є автором більше ніж 150 друкованих наукових робіт, у тому числі – чотирьох навчальних посібників для студентів ВМ(Ф)НЗ України: “Біологія з основами генетики та паразитології” (1982 р.), “Короткий медико-біологічний словник” (1988 р.), “Зоологія з основами паразитології”      (1987 р.), “Збірник задач і вправ із біології” (1992 р.).

Бажора Юрій Іванович народився в 1948 р. Завідувач кафедри клінічної імунології, генетики та медичної біології ОНМедУ з 1993 р. по 2016 р. Після закінчення лікувального факультету ОМІ в 1971 р. вступив до аспірантури кафедри медичної біології. З 1974 р. – асистент, із 1979 р. – доцент, з 1990 р. – професор цієї кафедри. В 1975 р. захистив кандидатську дисертацію за темою: “Вивчення антитілоутворюючої функції лімфоїдної тканини в умовах введення мікроелементів”. В 1988 р. захистив докторську дисертацію за темою: “Клініко-імунологічне обґрунтування кріохірургічного лікування хронічного тонзиліту”. Автор більш ніж 600 наукових праць, присвячених питанням прикладної імунології, практичного використання в медицині новітніх молекулярно-генетичних і біофізичних методів. За час роботи на кафедрі підготував 2 докторів і 17 кандидатів наук. Результати наукових досліджень узагальнено в 19 монографіях, 4 із яких написано в співавторстві з іноземними науковцями. В 2004 р. за наукові досягнення присвоєно почесне звання “Заслужений діяч науки і техніки України”. Велику увагу приділяє науково-організаційним і навчально-методичним питанням розвитку в Україні питань імунології та генетики. Є членом редакційних рад кількох фахових наукових журналів, членом спеціалізованої ради із захисту дисертацій, членом кількох міжнародних наукових товариств. За його активної участі видано 5 підручників і більше ніж 30 навчальних посібників, які використовуються в навчальному процесі медичних ВНМ(Ф)З України. В 2007 р. за підручник “Медична біологія” отримано Державну премію в галузі науки і техніки України.

Гончарук Сергій Федорович очолював кафедру з 2016 по 2023 рр. Народився в 1962 р. У 1985 р. із відзнакою закінчив Одеський медичний інститут ім. М. І. Пирогова за спеціальністю «Педіатрія». У 2002 р. закінчив Одеській регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за спеціалізацією «Охорона здоров’я». У 1994 р. захистив кандидатську дисертацію «Клініко-функціональні й імунологічні обґрунтування комплексного використання камерної спелеотерапії та лазеротерапії в дітей із бронхіальною астмою і астматичним бронхітом». У 2005 р. захистив докторську дисертацію «Комплексне використання фізичних чинників у відновлювальному лікуванні дітей із бронхіальною астмою». Основні напрямки наукової діяльності: дитяча пульмонологія, алергологія, фізіотерапія та курортологія.