Історія кафедри загальної та клінічної патологічної фізіології

Кафедра загальної патології (зараз – загальної та клінічної патофізіології імені В.В. Підвисоцького) нашого університету, заснована професором Володимиром Валеріановичем Підвисоцьким, відразу починалася із загальнопатологічних концепцій його засновника, коли клініка і теорія тісно взаємодіють і збагачують один одного. На думку видатного фізіолога І.П. Павлова, «… удачное устройство нового рассадника медицинских сил в нашей, столь бедной медицинской помощью, Родине – его [В. В. Подвысоцкого] большая заслуга». У вересні 1900 року професор В.В. Підвисоцький складає пояснювальну навчальну записку, в якій регламентує правила ведення практичних занять з природничих предметів на 1 курсі медичного факультету, що послужило найважливішою програмної декларацією єднання лабораторних занять і природних наук.

У викладанні професор В.В. Підвисоцький дотримувався тенденцій, створених великими російськими дослідниками природи Л.С. Ценковським, І.М. Сєченовим, І.І. Мечниковим. Він не обмежувався сухою констатацією фактичного матеріалу, а натхненно, захоплююче імпровізував і за подробицями і конкретними фактами відсилав слухачів до книги. К.Д. Заболотний відзначав, що лекції В.В. Підвисоцького «…по общей патологии обычно не пропускались ни профессором, ни слушателями». У зв’язку з цим зауважимо, що вік одеської школи патофізіології не збігається за часом з відкриттям медичного факультету Новоросійського Імператорського Університету: 5-річна (з квітня 1871 року по травень 1876 року) інтенсивна практична наукова робота І.М. Сєченова в Одесі, інтенсивний 12-річний (1870-1882 р.р.) інтервал часу розквіту творчих сил І.І. Мечникова в Одесі переконливо свідчать про те, що загальнопатологічні дослідження з успіхом проводилися в міських наукових і освітніх установах, починаючи з 60-х років XIX століття, що можна вважати часом заснування одеської школи патологів, а пізніше – патофізіологів.

Традиції В.В. Підвисоцького були продовжені професором В.В. Вороніним, який сприяв широкому впровадженню найважливіших проблем клініки в життя. Так, на кафедрі загальної патології в 1908 р одним з талановитих учнів професорів В.В. Підвисоцького та В.В. Вороніна О. О. Богомольцем викладався спеціалізований курс теорії та практики імунітету. Студентам викладали також спеціалізований курс інфектології, який блискуче роз’яснював професор Г.Н. Сперанський.

Таких же принципів дотримувався й блискучий лектор, талановитий педагог професор Микола Никифорович Зайко – творець сильної школи молодих патофізіологів, які стали згодом відомими вченими і працюють нині (академік НАМН України Бутенко Г.М., академік НАМН України та чл.-кор. НАН України Резніков А.Г., кандидат. мед. наук Гуркалова І.П.). Професор Зайко М.Н., за видатні наукові заслуги обраний згодом чл.-кор. АМН СРСР, створив на кафедрі першу в Одесі і одну з перших в Україні радіологічну лабораторію, в якій вивчалися не лише якісні, а й кількісні зміни проникності гістогематичних бар’єрів (гематоенцефалічного, гематоофтальмічного, гематоплацентарного, гематовестибулярного і гематотестикулярного). Другою улюбленою проблемою в дослідженнях професора М.Н. Зайка була нейродістрофія та її патогенез. Широка ерудиція, розуміння і знання завдань медичної науки залучали на кафедру дослідників-здобувачів наукового ступеня теоретичного і практичного профілів, завдяки чому після від’їзду професора М.Н. Зайко до Києва продовжився розвиток славних традицій його наукової школи не лише на кафедрі патологічної фізіології, а й на клінічних кафедрах – терапії, хірургії, отоларингології, які очолили учні Миколи Никифоровича.

Ці ж традиції кафедра зберігала й протягом наступних років. Так, на основі принципу детермінанти і теорії системних механізмів нейропатологічних синдромів, розроблених академіком Г.М. Крижановським з учнями (нині професорами) Р.Ф. Макулькіним, О.А. Шандрою та Л.С. Годлевським, були створені нові моделі різних типів епілептичного синдрому, що дозволило обгрунтувати принципово нові підходи до його лікування і корекції, тобто розробити патогенетично обумовлену терапію цих синдромів.

Початок 1999-2000 навчального року супроводжувалося новим поштовхом у інтенсифікації науково-дослідницької роботи на кафедрі і підготовці наукових кадрів для вищої школи. Професор Анатолій Іванович Гоженко, який очолив тоді кафедру, пріоритетним у розвитку патологічної фізіології бачив її клінічну спрямованість, оскільки поглиблення наших знань про природу людини і його хвороб демонструє наявність і провідну роль загальних закономірностей у виникненні та розвитку хвороб. З числа підготовлених і захищених дисертантів під керівництвом професора А.І. Гоженка сьогодні на кафедрі працюють 4 кандидати і 2 доктори медичних наук. Багато його учнів очолюють профільні кафедри в медичних ВНЗ України.

Високий авторитет кафедри загальної та клінічної патофізіології університету сприяв успішному проведенню 29-31 травня 2000 року в Одесі третього Національного Конгресу патофізіологів України. У роботі конгресу взяли участь 156 делегатів від усіх наукових і медичних центрів України, а також фахівці-патофізіологи з США, Росії, Японії, Німеччини, Австрії, Болівії. Основна увага учасників Конгресу була зосереджена на обговорення таких актуальних напрямків медичної науки, як механізми розвитку серцево-судинних захворювань, захворювань органів дихання, проблемам геронтології, патофізіології нервової і ендокринної систем та ін.

Таким чином, простеживши більш ніж столітній шлях розвитку кафедри загальної та клінічної патофізіології, можна констатувати, що в науковому та навчальному плані колектив кафедри, його лідери завжди були на передових позиціях розвитку вітчизняної патологічної фізіології. Більш того, в надрах кафедри зароджувалися нові науково-організаційні напрямки. Нагадаємо, що у нас успішно розвивалася бактеріологія, яка виділилася із загальної патології (І.І. Мечников, М.Ф. Гамалія). Академік О.О. Богомолець, який блискуче закінчив Одеський медичний університет і працював на кафедрі, став надалі реформатором нашої науки: він перетворив загальну патологію в патологічну фізіологію. Він же доповнив зміст нашої дисципліни розділом «Частна патофізіологія».

За клопотанням професора А.І. Гоженка і за підтримки ректора університету академіка Валерія Миколайовича Запорожана кафедру рішенням МОЗ України було перейменовано у кафедру загальної та клінічної патологічної фізіології імені В.В. Підвисоцького. На кафедрі, додатково до навчальної, ведеться інтенсивна науково-педагогічна робота. Починаючи з 2002 року, співробітниками кафедри були підготовлені практикум і підручник з патологічної фізіології французькою та англійською мовами. Останній отримав гриф МОЗ України як підручник для студентів медичних університетів України четвертого рівня акредитації та був вже перевиданий вдруге.

З вересня 2015 року завідувачем кафедри обрано доктора медичних наук, професора Руслана Сергійовича Вастьянова, представника і послідовника школи нейропатофізіологов, заснованої видатним вітчизняним патофізіологом, головою Всесвітнього товариства патофізіологів, академіком Російської АМН Г.М. Крижановським. Коло наукових інтересів професора Р.С. Вастьянова – нейропатофізіологія, клінічна патофізіологія, нейрофармакологія, неврологія. Р.С. Вастьянов – кваліфікований вчений, володіє технікою виконання фізіологічних, нейропатофізіологічних і нейрофармакологічних експериментів, вільно володіє англійською мовою: протягом кількох років працював в нейрофізіологічних лабораторіях Австрії, Нідерландів, Італії.

У складі наукового колективу ним показані патофізіологічні механізми хронічної епілептичної активності з точки зору системного підходу, здійснено розробку ефективних комбінацій препаратів, здатних пригнічувати хронічну епілептичну активність. Ці дані є патофізіологічним обґрунтуванням механізмів епілептізаціі мозку за участю пептід- і цитокін-обумовлених механізмів. Отримані результати є перспективними для розуміння системних нейропатофізіологічних механізмів хронічної епілептичної активності та розробці на цій основі патогенетично обгрунтованих методів лікування хронічних форм епілепсії. Короткий час роботи на кафедрі виразився у виданні двох монографій.

Зауважимо, що вітчизняна патофізіологія пройшла складний шлях становлення. Розвиток цієї дисципліни, наукової та практичної медицини – процеси взаємозалежні. Саме це визначило зародження патофізіології в минулому (коли її називали «загальна патологія»), її акцент в клінічний бік і суттєво впливає на її розвиток в даний час.

Змінювалися назви і роль патофізіології в системі підготовки студентів і в науці, однак завжди зберігалася і зберігається потреба в ній як в спеціальності, якаа здатна інтегрувати та аналізувати. Обумовлено це тим, що саме патофізіологи займаються виявленням, описом і поясненням причин, умов, конкретних і загальних механізмів виникнення, розвитку, а також результатів хвороб і хворобливих станів. Продовжуючи думку нашого великого попередника, засновника кафедри В.В. Підвисоцького, зауважимо, що «… тот исключительный успех в практической деятельности … теперь может иметь чуть ли не всякий средний врач, если только он был дельным и работающим студентом, если он вступал в клинику, основательно усвоивший себе главные основания современной общей патологии».

Професорсько-викладацький склад кафедри загальної та клінічної патологічної фізіології імені В.В. Підвисоцького в даний час акумулював у собі сплав працездатних фахівців різних поколінь, здатних працювати у відповідності новими і постійно змінюваними викликами сучасної науки і педагогіки. Наші співробітники, професора на чолі з завідувачем кафедри мають намір викласти свої знання нинішньому поколінню студентів, забезпечити їх мотиваційною компонентою навчання, давши вірний курс і напрямок становлення медичного мислення, а також викласти базис справді наукової медицини і патофізіології, зокрема, підростаючому поколінню лікарів.