Кафедра неврології та нейрохірургії Одеського національного медичного університету є однією з ключових освітньо-наукових платформ для підготовки фахівців у сфері нервових хвороб. За останні роки кафедра зазнала помітного оновлення: збереження класичних традицій поєдналось з активним упровадженням сучасних підходів до викладання та практичного лікувального процесу. Підрозділ тісно співпрацює з провідними медичними закладами, що дає змогу здобувачам і лікарям-інтернам безпосередньо стикатися з реальними випадками та отримувати цінний практичний досвід. Про трансформацію кафедри, нові виклики у воєнний час, пріоритети у підготовці фахівців, а також про бачення майбутнього української неврології та нейрохірургії ми поговорили із завідувачем кафедри, Почесним членом Української асоціації нейрохірургів, доктором медичних наук, професором Анатолієм Сергійовичем Соном.

— Анатолію Сергійовичу, як змінювались підходи до викладання на кафедрі неврології та нейрохірургії за роки Незалежності? Які інновації вдалося впровадити?

За роки Незалежності ми пройшли довгий шлях трансформацій. Сучасна медична освіта дедалі більше орієнтована на якість підготовки лікаря, з акцентом на практичні навички, клінічне мислення та мотивацію студента. Теперішнє покоління здобувачів — дуже активне, вимогливе, тому викладач має бути не лише джерелом знань, а й партнером у навчальному процесі. Кафедра неврології та нейрохірургії активно впроваджує принцип «навчання через дію». Ми залучаємо студентів до клінічної практики: вони мають змогу чергувати у відділенні, супроводжувати пацієнтів від збору анамнезу до формулювання діагнозу та плану лікування. Усе це обговорюється з куратором — досвідченим викладачем, що забезпечує якісний зворотний зв’язок. Особлива увага — студентській науці. Робота в науковому гуртку — це  можливість долучитися до клінічної діагностики, представити цікаві випадки, які траплялися під час чергувань, і спільно з однолітками і викладачами розглядати варіанти діагностичного пошуку. Така діяльність формує не лише знання, а й командну роботу, навички комунікації та відповідальність.

Ми постійно шукаємо нові підходи. Зокрема, активно впроваджуємо елементи гейміфікації — інтелектуальні ігри, як-от «Брейн-ринг», і навіть роботу з кіноматеріалами, щоб через художні образи вивчати клінічні прояви нейропатології. Це дає студентам змогу навчатися у невимушеній, але інтелектуально наповненій атмосфері.

— Як вдалося зберегти цілісність навчального процесу під час війни? Які нові підходи вважаєте найефективнішими?

Війна стала надзвичайно серйозним викликом для системи освіти. Але водночас — стимулом до переосмислення ролі університету та викладача. Коли немає змоги бути фізично поруч, ми шукаємо нові формати живого, глибокого навчання. Одним із таких форматів стали «круглі столи» — відкриті дискусії, в яких беруть участь не лише викладачі, а й здобувачі освіти, лікарі-практики, представники студентського самоврядування. Це не лекція і не семінар — це жива розмова, де кожен може висловити думку, поставити запитання, поділитися сумнівами. Так формується справжнє клінічне мислення, яке не обмежується підручниками.

Війна також актуалізувала дослідження бойової травми, зокрема черепно-мозкової. Ми започаткували наукові напрямки, присвячені цій проблематиці, і вже маємо перспективні розробки, які можуть лягти в основу майбутніх дисертацій. Це важливий внесок не лише в науку, а й у відновлення системи військової медицини.

— Які наукові напрямки Ви вважаєте найактуальнішими?

Неврологія сьогодні перебуває на стику багатьох наук — генетики, імунології, психіатрії, реабілітології. Ми спостерігаємо зростання кількості випадків аутоімунних уражень нервової системи, порушень сну, рівноваги, нейродегенеративних хвороб. Особливе місце займає хронічний біль, який значною мірою впливає на якість життя пацієнтів. Окремий пласт — нейропсихіатричні розлади, зокрема посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), депресії, тривожні розлади, які загострились унаслідок війни. Вивчення цих явищ потребує мультидисциплінарного підходу, що ми активно впроваджуємо у межах кафедри.

— Чи вплинула війна на міжнародну співпрацю? Як міжнародна діяльність, в свою чергу, впливає на роботу кафедри?

Попри війну, ми не припиняємо міжнародну співпрацю. Викладачі кафедри беруть участь у міжнародних проєктах, проходять стажування, публікуються у світових фахових журналах. Це дозволяє нам бути в контексті глобальної науки і водночас адаптувати найкращі практики до українських реалій.

Професійні об’єднання — це простір для постійного зростання. Через участь у Всеукраїнській асоціації неврологів, Українській асоціації нейрохірургів, Європейській академії неврології ми маємо змогу залучатися до обговорення сучасних стандартів, брати участь у клінічних дослідженнях, проводити майстер-класи та тренінги. Це відкриває для наших студентів і молодих лікарів двері у міжнародний простір: можливість стажувань, участі в конференціях, програм обміну. Ми не ізольовані — ми інтегровані в європейську і світову медичну спільноту. Саме це дозволяє зберігати якість освіти на високому рівні, навіть у складних умовах.

— Яким Ви бачите майбутнє університету та кафедри? Які пріоритети ставите перед собою?

Майбутнє неможливе без поваги до традицій. Під керівництвом ректора, академіка Валерія Миколайовича Запорожана ми працюємо над відродженням історичних клінік, створенням сучасних університетських центрів, впровадженням симуляційних технологій. При кафедрі функціонує мікрохірургічна лабораторія, де ми відпрацьовуємо навички на тваринних моделях та анатомічному матеріалі. Це унікальна можливість для молодих лікарів опанувати тонкощі нейрохірургії в умовах, максимально наближених до реальних. Ми продовжимо розвивати наші наукові напрямки: судинну неврологію, нейродегенеративні захворювання, нейроімунологію, проблеми нейротравми. Пріоритет — якісна підготовка лікарів, здатних мислити, діяти і відповідати на виклики часу.