Історія кафедри бере початок у 1983 році, коли в Одеському медичному інституті було створено кафедру терапії № 2. Вона поєднувала клінічну практику з науковими дослідженнями, зокрема в галузях фармакології, гепатології, пульмонології, кардіології та відновлювального лікування. У 1998 році підрозділ трансформувався на кафедру сімейної та народної медицини, а згодом отримав сучасну назву. За десятиліття свого існування кафедра стала важливою освітньою та науковою платформою підготовки лікарів загальної практики — сімейної медицини, з особливою увагою до профілактичних і реабілітаційних аспектів медичної допомоги. З квітня 2013 року її очолює доктор медичних наук, професор Валентина Величко. З нею ми поспілкувались про стратегічні виклики та перспективи вітчизняної системи сімейної медицини, трансформацію медичної освіти в умовах війни, важливість поєднання теорії та практики у підготовці сучасного лікаря.

— Валентино Іванівно, яких змін зазнала кафедра за роки Незалежності України?  Які трансформації відбулися у підготовці лікарів загальної практики — сімейної медицини, методах викладання та інтеграції сучасних освітніх технологій?

Безумовно, за роки Незалежності України діяльність нашої кафедри зазнала значних змін, що відображають глибокі перетворення як у медичній освіті, так і в суспільстві загалом. На початку 1990-х років поняття «сімейна медицина» практично не було представлене в українській системі охорони здоров’я. Лише у 2000-х роках почалося впровадження цієї моделі, і наша кафедра була серед піонерів на Півдні України у розвитку підготовки лікарів загальної практики — сімейної медицини.

Ми пишаємося тим, що за ці роки підготували сотні фахівців, серед яких не лише інтерни, а й досвідчені лікарі різних спеціальностей — від акушерів-гінекологів до дерматовенерологів, які вирішили опанувати нову для себе галузь. Особливо інтенсивним цей процес став після початку медичної реформи у 2018 році, коли потреба в сімейних лікарях різко зросла, і ми відповідно оновили наші програми. Акцент було зроблено на клінічне мислення, міждисциплінарність, практичну орієнтацію та пацієнтоцентричний підхід.

Сьогодні у викладанні активно використовуються симуляційні технології, цифрові платформи, онлайн-курси та телемедичні інструменти. Це дозволяє наблизити навчання до реалій сучасної медицини та забезпечити якісну підготовку майбутніх фахівців.

— У чому полягає унікальність сучасної підготовки сімейних лікарів, і наскільки навчальний процес відповідає європейським стандартам первинної медичної допомоги?

Унікальність полягає в комплексному, інтегрованому підході. Ми навчаємо не лише медичним аспектам, а й приділяємо увагу психосоціальним чинникам, які впливають на здоров’я пацієнта. Сучасний навчальний процес значною мірою відповідає європейським стандартам первинної медичної допомоги — він побудований на засадах доказової медицини, пацієнтоцентричності та безперервного професійного розвитку. Що стосується симуляційних технологій — вони  стали невід’ємною частиною фахової підготовки.  Ми створюємо ситуації, максимально наближені до реальних клінічних викликів, що дозволяє здобувачам і лікарям-інтернам ефективно відпрацьовувати навички до моменту виходу в практику.

— Як пандемія COVID-19 та війна вплинули на діяльність кафедри? Які адаптаційні та інноваційні рішення допомогли забезпечити навчальний процес і підтримати студентів та інтернів?

Ці події стали справжнім викликом, і ми швидко зрозуміли: або адаптуємося, або зупинимось. На щастя, наша команда змогла оперативно перейти на сучасні онлайн-платформи — Zoom, Google Meet, Moodle. Ми створили електронні навчальні матеріали, інтерактивні презентації, тестові завдання, відеолекції — усе це дозволило зберегти якість навчання навіть у найскладніших умовах.

Особливу увагу приділили підтримці лікарів із прифронтових регіонів — Одещини, Миколаївщини, Херсонщини. Завдяки телемедицині та цифровим ресурсам ми забезпечили їм доступ до якісної освіти.

Крім того, викладачі нашої кафедри є тренерами ВООЗ за програмою mhGAP. Ми інтегрували в навчальний процес елементи психоемоційної підтримки: тренінги самодопомоги, групові заняття, інструменти для виявлення тривожних і депресивних станів, ПТСР. Ці матеріали використовуються як у навчанні, так і в клінічній практиці. Також ми впроваджуємо інструменти WHO PEN для ведення хворих з неінфекційними захворюваннями в умовах обмежених ресурсів. Уже понад 45 лікарів із південних регіонів пройшли відповідне навчання, і ми продовжуємо цю роботу.

• А які наукові дослідження веде кафедра в умовах воєнного стану, та як відбувається залучення до міжнародної наукової спільноти?

Попри всі труднощі, кафедра зберігає і розвиває наукову активність. Ми працюємо над дослідженнями в рамках міжнародних програм mhGAP та PEN, адаптуючи їх до українських реалій. Це особливо важливо — ми вивчаємо, як ці підходи працюють в умовах війни, обмежених ресурсів і психологічного навантаження. На основі наших даних готуються публікації для українських і міжнародних видань.

Традиційно кафедра займається проблемами метаболічного синдрому, цукрового діабету 2 типу, ожиріння. Сьогодні ми концентруємося на розробці ефективних моделей ведення таких пацієнтів у первинній ланці. Серед досягнень — проведення двох міжнародних конференцій в Одесі, присвячених проблемі ожиріння, та започаткування циклу фахових шкіл для лікарів первинної ланки. Ці ініціативи не лише об’єднують науковців і практиків, але й дозволяють негайно впроваджувати результати досліджень у клінічну практику.

• Яким ви бачите майбутнє кафедри?

Майбутнє кафедри — стати центром інновацій, професійного розвитку й міждисциплінарної співпраці. Ми бачимо себе як осередок передових практик у підготовці фахівців первинної ланки. Плануємо створити навчально-науковий хаб для підтримки сімейних лікарів, а також розширити міжнародні партнерства та продовжити впровадження сучасних технологій в освітній процес.

Серед наших амбітних планів — розвиток системи безперервного навчання, запуск нових програм професійного вдосконалення та проведення щорічних науково-практичних конференцій, що сприятимуть інтеграції української медицини в світовий контекст.