Одеський національний медичний університет — потужний навчальний заклад, у якому працюють найкращі, найдосвідченіші фахівці як із фундаментальних медико-біологічних, гуманітарних дисциплін, так і з усіх клінічних спеціальностей. Тут навіть стіни допомагають відчути всю важливість обраного благородного шляху — навчання медицині! Для здобувачів створено всі умови для власного розвитку, становлення, роботи — сучасні лабораторії, стимуляційні класи, комп’ютерні зали, операційні та бібліотеки. Одна з найстаріших в Одеському національному медичному університеті — кафедра анатомії людини. Перша лекція з цього предмету відбулася ще у вересні 1900 року! Тоді ж в ОНМедУ з’явився унікальний Анатомічний музей, і дотепер багато експонатів виконуються здобувачами університету. Звісно, з тих часів багато що змінилося, але впевнено можна стверджувати, що кафедра анатомії людини — найперша, найцікавіша та найважливіша для тих, хто починає свій великий шлях до набуття лікарського фаху. Протягом тривалого часу кафедру очолює професорка Олена Аппельханс. Вона сама є випускницею Одеського національного медичного університету і добре пам’ятає ті відчуття, що володіли тодішніми здобувачами. Та розуміє, які сподівання, надії та мрії наповнюють серця і розум майбутніх спеціалістів сьогодні.

— Усе Ваше свідоме життя пов’язане з Одеським національним медичним університетом. Ви були здобувачем, потім почали працювати в ОНМедУ, наразі Ви керівник кафедри анатомії людини. Яких змін зазнав Ваш підрозділ, а що, навпаки, залишилося незмінним за роки Незалежної України? Чим пишаєтесь найбільше?

З усією відповідальністю скажу, що кафедра анатомії людини — дуже важлива для першокурсників! З власного досвіду (я ж випускниця ОНМедУ 1995 року!) можу ще додати — колись була й найстрашніша! На лекціях ми повинні були сидіти не рухаючись, уважно слухати, конспектувати і бути повсякчас готовими до несподіваного звернення професора з якимось питанням. Ми дуже любили анатомію, з великим бажанням препарували і пишалися, якщо чийсь препарат демонстрували на щорічному кафедральному конкурсі студентських робіт. Нікому навіть на думку не спадало, що можна сперечатися з викладачем з приводу оцінки або доводити, що запізнився з поважної причини, — викладач завжди був правий, а запізнення відпрацьовувалось як пропущене заняття! Усі були впевнені, що без знання анатомії лікар не відбудеться, тому «задовільно» — було дійсно задовільно, а вже на «відмінно» претендували лише найкращі! Моя аlma mater, університет, — давно став для мене другою домівкою. Моє життя нерозривно пов’язане з ним з 1988 року, коли я увійшла в Головний корпус першокурсницею. Саме тут я опинилася в епіцентрі історичних подій не лише для медичної спільноти Одеси. Так, ми перші серед вищих медичних навчальних закладів в Україні почали викладання англійською мовою для іноземців. Мені довелося брати участь у створенні одного з перших в Україні відділень допоміжних репродуктивних технологій, тож кілька українців народилися завдяки моїй роботі ембріологом. Разом із керівником відділу регуляції клітин Інституту молекулярної біології та генетики академіком НАН та НАМН України, професором Віталієм Кордюмом під керівництвом нашого ректора, академіка НАМН України, професора Валерія Запорожана я розробляла новий науковий напрям «Регенеративна медицина» і створювала першу в Україні експериментальну лабораторію клітинних технологій.

Для наших здобувачів у 2003 році була створена експериментальна дослідна лабораторія, у якій мали можливість працювати здобувачі поряд з викладачами, виконувати фрагмент науково-дослідної роботи, навчатися роботі з тваринами, брати участь у моделюванні патологічних станів, обговорювати нові підходи до лікування, писати свої перші наукові твори і доповідати на конференціях результати власних досліджень! Не дивно, що 90 % тих, хто пройшов цю «школу молодого бійця-науковця-морфолога», згодом вступили до аспірантури, продовжили дослідну роботу на кафедрах університету, а дехто успішно працює в клініках Німеччини, США, Ірландії, Малайзії та інших країн світу! Я була відповідальним виконавцем багатьох науково-дослідних робіт, що фінансував державний бюджет України. Мій університет надав мені рекомендацію Президенту України для отримання високої державної нагороди — звання Заслуженого працівника освіти України! Тому щиро пишаюся тим, що сьогодні я є частиною нашого потужного колективу!

— Останні кілька років є, м’яко кажучи, доволі складними у нашій країні. Спочатку пандемія, потім повномасштабна війна. Яких перетворень зазнав навчальний процес, з якими викликами доводиться стикатись?

Часи пандемії примусили нас радикально змінити формат роботи. Переведення занять в онлайн-режим потребувало створення презентацій на щодень і робочих зошитів для наочності. Ми намагалися більше розповідати, надавати більше ситуаційних завдань, якось мотивувати здобувачів до навчання, зробити заняття цікавими та жвавими. Звісно, не все вдалося, але ми не зупиняємося. Тоді ж у нас з’явилася студентська операційна, де проходять засідання наукових гуртків кафедри. Саме в ній у здобувачів є можливість відпрацювати найперші хірургічні навички — обробку операційного поля, виконання розрізів, накладення швів, і все це — на тваринному матеріалі («Новий ринок» — дякуємо!). Тобто реальні шкіра, м’язи, кишківник, серце… І дотепер на засідання студентських наукових гуртків приходять до 70 здобувачів! Кожне засідання розпочинається цікавою доповіддю на чергову тему, з оглядом історії питання та сучасних підходів до розв’язання проблеми. Викладач демонструє певні маніпуляції, з поясненням і повторенням, а потім здобувачі працюють самостійно під його наглядом та керівництвом. Сьогодні у країні війна, яка внесла свої корективи в нашу роботу. Тож доводиться й пари переривати, і до сховища бігти, і психологічно підтримувати один одного. Можливо, це звучить дивно, але ми встигаємо брати участь у конференціях і стажуваннях навіть частіше, ніж це було до початку пандемії та повномасштабного вторгнення. Звісно, цьому значно сприяв гігантський стрибок у дистанційних методах навчання. Наш університет включився в усі активності, що надає міжнародна наукова спільнота для неформального навчання, для вдосконалення своїх фахових знань, тож ми маємо можливості також долучатися до вебінарів і дискусійних майданчиків, поліпшувати мовні навички та багато іншого. Знаєте, один з моїх улюблених політологів якось сказав, що людина перебуває у стані шоку і відчаю перші дні або тижні війни, потім поступово пристосовується і починає діяти. Втім, це було б цілком справедливо для абстрактної людини, яка не цікавиться новинами, не має близьких на фронті, яка свідомо виключає емпатію. Це точно не про мене. Як і багато наших колег, я живу з болем у серці про загиблих, про тих, хто вдень і вночі в нелюдських умовах під нищівним вогнем захищає нас, нашу землю від жахів знищення, я плачу за сиріт війни, за матусь, які ніколи не побачать своїх дітей. Але «збираю» себе щодня і по закінченні лекцій їду шукати парафін на окопні свічки, сідаю писати листи з проханням надати ліки для захисників, везу гуманітарну допомогу вимушеним переселенцям. Наших здобувачів освіти я регулярно закликаю долучатися до донорства, адже я з 2014 року двічі на рік сама здавала кров, а починаючи з 2023 року роблю це щодва місяці. У всьому, з чого складається моє «воєнне» життя, на щастя, я не самотня, мої друзі, родичі, співробітники — всі вони, як можуть, роблять свій внесок в Перемогу.

— Окремо хотілося б торкнутися теми наукової діяльності співробітників кафедри в умовах воєнного часу. Як Ви її оцінюєте? Особливо враховуючи той факт, що Ви є в. о. Президента наукового товариства анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів України?

Усі співробітники кафедри є дійсними членами Наукового товариства анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів України (НТ АГЕТ), яке я очолила на початку 2022 року. Разом з колегами з Києва, Львова, Дніпра, Харкова, Полтави, багатьох інших міст ми підтримуємо традиційні щорічні наукові конференції морфологів, надаємо змогу нашим молодим науковцям виступати, набувати досвід, навчатися в «аксакалів», демонструвати власні надбання. У товариства є нагороди за вагомі досягнення, чимало наших одеських фахівців їх отримали. З кожного напряму морфології щороку оголошується конкурс для молодих вчених. За цікаві серії статей або за цінні наукові результати вони можуть отримати премію НТ АГЕТ України для молодих науковців. Довгий час клініцисти вважали анатомів і гістологів якимось допоміжним персоналом при виконанні дисертацій. Копіткою, часами дуже складною працею ми довели, що основою доказової медицини є морфологічні дослідження, що демонстрація структурних особливостей тканин при патологічних процесах — це не «вишенька на тортик», а важлива складова наукової роботи. До того ж НТ АГЕТ України має членство і бере активну участь у роботі поважних міжнародних спільнот — Європейського товариства експериментальної морфології, Міжнародної асоціації анатомічних товариств. Наші колеги працюють у спільних групах з вдосконалення Міжнародної анатомічної номенклатури, встановлення загальних норм біоетики експериментальних дослідів на тваринах тощо.

Ще однією надважливою метою українських морфологів є надання дисципліні «Клінічна анатомія» статусу обов’язкової для лікарів-інтернів хірургічного напряму. До початку роботи в лікарняній операційній ми повинні навчити молодих хірургів основних хірургічних навичок на органах тварин, оперувати в експериментальних лабораторіях і лише після відпрацювання цих вмінь дозволяти оперативні втручання у людей. Спільно з колегами з Національного університету біоресурсів і природокористування України та Української військово-медичної академії правління НТ АГЕТ України працює над розв’язанням цієї проблеми, розробляє відповідні цикли для військових хірургів.

— Яким Ви бачите майбутнє кафедри та університету?

Серед моїх колишніх учнів, гуртківців, лаборантів кафедри є професор, багато доцентів, науковців, лікарів вищої категорії, відмінних фахівців і чудових людей! Я отримую листи зі США від нейрохірурга, який розпочинав оперувати на мишах і щурах у підвалі кафедральної експериментальної лабораторії, з Малайзії пише викладач анатомії (!), що навчався в англомовній групі на початку 2000-х, активна учасниця нашого студентського наукового гуртка підтвердила диплом і працює педіатром в Саудівській Аравії, мої учні працюють у дослідному інституті Університетського коледжу Дубліна (Ірландія)… І це далеко не вся географія випускників ОНМедУ, яких я особисто вчила анатомії та підтримувала їхні перші кроки в науці. Незважаючи на війну, кількість абітурієнтів, які мріють долучитися до лав наших здобувачів, щороку зростає. Це надихає і надає сил і віри в наше успішне майбутнє! Я абсолютно компетентно заявляю, що такої навчальної бази з анатомії людини, яку ми маємо, уважно підтримуємо й відтворюємо в наших навчальних музеях та історичному музеї кафедри, ви не знайдете в жодному вищому навчальному закладі України! Мені пощастило відвідати кафедри анатомії в Університеті Людвіга-Максиміліана (Мюнхен, Німеччина), в університеті Ессена (Німеччина), у Королівському коледжі (Лондон, Велика Британія), університеті Флориди (США), університеті Генуї (Італія) та багатьох інших університетів світу. Проте незважаючи на високий технологічний рівень, фінансові можливості, сучасне вартісне обладнання, вони не можуть конкурувати з нашим університетом щодо обсягу та унікальності колекції анатомічних препаратів. Усі наші сили, досвід, знання, мудрість ми повинні спрямувати на збереження університету як лідера вищої медичної освіти на Півдні України! Протягом 125 років у цьому закладі виховують, навчають, лікують найкращі фахівці! Ми вміємо працювати, відстоювати свої права, зберігати незалежність свого університету, що ми вже мали можливість продемонструвати за роки Незалежності. Вірю, що наш колектив витримає будь-які виклики. Державність у всі історичні епохи залежала від ставлення до вчителів і лікарів, а викладачі Медицини, як ніхто, поєднують ці ролі. Тому робимо свою справу, мріємо про краще майбутнє і наближаємо Перемогу разом!