Кафедра оториноларингології — найстаріша кафедра у нашій країні, що була створена першою в Україні у 1920 році, тобто  раніше, ніж у столиці, на той час — Харкові, або сучасній столиці — Києві. Заснував кафедру професор Олександр Митрофанович Пучковський, видатний учений, українофіл, який випустив перший підручник з оториноларингології українською мовою. Кафедра разом зі всією країною пройшла тяжкий шлях становлення, зростання, укрупнення. З 1981 року  від кафедри відокремився курс, а потім і окрема кафедра післядипломної освіти, яка у 1997 році повернулася до складу основної бази.  Наразі кафедра оториноларингології займається не тільки здобувачами вищої освіти, а також лікарями з метою післядипломної освіти. За роки незалежності України вона стала однією з провідних кафедр свого профілю в країні. Викладацький склад  бере участь у створенні робочих програм для навчання здобувачів, лікарів-інтернів тощо. Кафедра надає допомогу в післядипломному навчанні лікарям-оториноларингологам переважно Одеської, Миколаївської та Херсонської областей. Про те, чим живе кафедра сьогодні, про складнощі, які доводиться долати, про досягнення, якими можна пишатися, — нам розповів керівник кафедри, людина, що очолює її майже чверть століття(!), професор Сергій Михайлович Пухлік.

• Ваша кафедра має славетну історію, вона одна з найстаріших в ОНМедУ. Як змінилися підходи до вивчення дисциплін і методика викладання у цілому порівняно з минулими роками?

За роки існування навчальний процес постійно змінювався — здобувачі навчалися на трупному анатомічному матеріалі, живих людях, а зараз переважно на муляжах, відеоматеріалах, симуляційних тренажерах. Від прямого спілкування з викладачем усе більше переходять до віртуального, тестового контролю. Тут, на мій погляд, є і плюси, і мінуси.  Цей процес спостерігається в усьому світі, навіть неможливо уявити собі сьогоднішнє навчання без інтернету. Це також стосується і сучасних базових підходів до огляду хворого, лікувальних стандартів, так званої доказової медицини, розвитку ендоскопічних, малоінвазивних втручань. Ці зміни стосуються не стільки здобувачів, скільки лікарів-інтернів, практикуючих лікарів як поліклінічного, так і стаціонарного рівня. Це потребує міцної матеріальної бази не тільки в практичній медицині, а й у навчальному процесі. На жаль, ми в цьому питанні відстаємо.        Нагадаю, що кафедри медичних університетів — це основна база науково-дослідної роботи, підготовки наукових кадрів. І тому кафедри, у тому числі і наша кафедра оториноларингології, завжди притягували людей, які бажали займатися наукою, дослідженнями, висвітлювати їх у публікаціях, монографіях, дисертаціях. Саме у цьому напрямі наша кафедра відома не тільки в нашій країні, а й у країнах світу. Кожний завідувач кафедри підготував значну кількість науковців, кандидатів і докторів наук. Цей процес продовжується і понині. Наша кафедра, як і університет узагалі, протягом багатьох років готувала медичні кадри не тільки для України, а й багатьох  країн світу. Випускники нашого навчального закладу працюють у різних країнах земної кулі, стали відомими фахівцями, навіть керівниками міністерств охорони здоров’я. Кафедра оториноларингології співпрацює з іншими кафедрами країни, науково-дослідними інститутами АМН України — Інститутом отоларингології ім. проф. О. С. Коломійченка, Інститутом очних хвороб і тканинної терапії ім. В. П. Філатова, Інститут стоматології та щелепно-лицевої хірургії та іншими.

• Окремо хотілося б торкнутися Вашої діяльності як керівника і голови таких шанованих організацій, як Одеське обласне товариство оториноларингологів та Асоціація алергологів, а також голови Української асоціації ринології. До того ж Ви є членом Європейської асоціації ринологів і Європейської асоціації алергологів, імунологів та імунореабілітологів. Наскільки важливим сьогодні є цей напрям у Вашій роботі?

Оториноларингологія — це досить молода спеціальність, яка була створена наприкінці ХІХ століття з терапії, що лікувала переважно захворювання горла, та хірургії, що лікувала переважно захворювання вуха. Тимчасом на хронічні отити хворіло більше половини населення навіть у високорозвинутих країнах. Летальність від внутрішньомозкових ускладнень (менінгіти, абсцеси мозку тощо) була високою. Тому всі фахівці основну увагу приділяли саме захворюванням середнього вуха. У ХХ сторіччі отіатрія досягла значних успіхів і знизила частоту розвитку хронічних отитів і летальність у сотні разів. У середині минулого століття, у зв’язку з поширенням ринологічної патології та розвитком оптики, ендоскопії, значна увага моїх колег була спрямована на ринологію, наукові дослідження й опанування можливостями ендоскопічної ринохірургії. Ця практика зберігається і донині. Тому я, як голова обласного науково-практичного товариства оториноларингологів Одещини, роблю все для підтримання успіхів усіх розділів нашої спеціальності. Оториноларингологи нашого краю одними з перших створили своє товариство у 1911 році, воно пройшло непростий шлях розвитку, занепаду під час Другої світової війни, подальшого становлення разом із колегами всієї країни. Сьогодні на Одещині працюють близько 200 фахівців-отоларингологів, збереглися відділення та кабінети у всіх районних центрах, розвивається мережа приватних закладів. Товариство оториноларингологів активно працює, члени товариства регулярно збираються на наукові та практичні зустрічі, щоб обмінятися новинами, поділитися своїми досягненнями, напрацюваннями, запрошуємо до себе провідних фахівців з інших регіонів країни. Нині значна частина нашого населення (40 %) хворіє на алергічні ураження, а це насамперед алергічний риніт і бронхіальна астма. Тому ми активно займаємося вивченням цих проблем, проходимо навчання з проблем алергології, активно спілкуємося та співробітничаємо з колегами фахівцями-алергологами, проводимо спільні зустрічі, конференції. У нашій країні в 1995 році за моєї участі була створена асоціація лікарів-ринологів, яка активно займалася вивченням сучасних проблем у цьому напрямі оториноларингології, організовувала семінари, конференції, випускала спеціалізований журнал. Як виконуючий обов’язки голови цього товариства я багато часу віддаю організаційній та практичній роботі. Сьогодні ринологічні операції є найпоширенішими в нашій спеціальності, постійно  удосконалюються технологічні можливості та методики втручань, а це нові навчальні тренінги, курси тощо. На жаль, наше спілкування з закордонними  колегами  зараз проводимо переважно дистанційно у зв’язку з проблемою переміщення, але ми постійно присутні на медійному та науковому просторі з оториноларингології, а моє членство в низці європейських науково-практичних товариств допомагає долучатися до наукових публікацій та конференцій. Вважаю, що навіть у таких складних умовах, як зараз, під час бойових дій,  дуже важливою є роль національних, регіональних професійних спілкувань з метою зберегти нашу країну як партнера, товариша в міжнародному суспільстві.

• Говорячи про сьогодення, неможливо не торкнутися теми війни. Безумовно, випробування останніх років теж наклали свій відбиток на існування та діяльність Вашої кафедри?

Події останніх років, які ми прожили під час ковідних обмежень, закриття відділень під ковідну та інфекційну патологію, початок воєнного стану та зміна  напряму нашої практичної роботи на вибухові та інші травми воєнного часу, потребували від співробітників кафедри деякої зміни практичних і наукових напрямів роботи, почалися зміни в навчальному процесі —  заняття стали проводитися дистанційно або в змішаному режимі, зменшився прямий контакт зі здобувачами вищої освіти та лікарями-інтернами, лікарями післядипломної освіти. Ми змінилися теж, навчились активно працювати дистанційно й очно одночасно, приймати екзамени та практичні навички дистанційно, розробили велику кількість тестових завдань до різних тестових екзаменаційних програм тощо. Не думаю, що такий стан навчального процесу сприяє поліпшенню якості навчання, збільшення інтересу до спеціальності, але ми вижили в найбільш скрутні часи цієї війни, продовжуємо розвиватися та маємо багато планів на майбутнє. Два наших співробітники залишили кафедру у зв’язку з війною та працюють зараз за кордоном, але їх замінили нові творчі, зацікавлені в роботі науковці. Сьогодні всі співробітники кафедри — це доктори філософії, кандидати і доктори наук, це сплав досвіду та молодого ентузіазму, що, на мій погляд, є запорукою прогресу. .

• Про що Ви мрієте, коли міркуєте про майбутнє університету і кафедри?

Я багато думаю про минуле, аналізую історію своєї спеціальності, мрію про майбутнє.  З одного боку,  нам наші вчителі і  старші колеги залишили збудовану систему надання планової та невідкладної допомоги нашим хворим, систему навчального процесу, яку ми маємо зберегти й удосконалити, а з другого  —  реалії сучасного життя потребують  змін у зв’язку з певними труднощами — скороченням ліжкового фонду, закупівлею сучасного обладнання тощо. Тому  доводиться бути і реалістом, і мрійником одночасно — працювати, працювати і ще раз працювати. Вважаю, що сучасне керівництво нашого університету, одного із найстаріших і найкращих у країні, робить усе можливе для збереження історичних досягнень, професійних кадрів і навчальних приміщень та клінік.  Я вже немолода людина, яка пройшла цікавий життєвий шлях, — і хочу його продовжувати разом з нашим славетним університетом, своїми колегами, своїми учнями заради рідної України!