З Днем народження, любий друже!

30 листопада відзначає свій 77-й День народження член-кореспондент, професор, доктор медичних наук, заслужений діяч науки і техніки, завідуючий кафедрою загальної та клінічної фармакології Кресюн Валентин Йосипович. Ми хотіли б привітати його з цим днем, але ніхто краще не привітає з Днем народженням, ніж вірний друг. Отож, передамо слово професору Попову Олександру Георгійовичу.

Скажу вам чесно – я вдячний долі, що на моєму життєвому шляху зустрілась така людина, як Кресюн Валентин Йосипович. Ця людина завжди притягує до себесвоїм розумом, цілеспрямованістю, відношенням до життя, вмінням вислухати та допомогти.

Ми познайомились з ним 5 чи 6 вересня 1964 року, коли нас – студентів 1 курсу – відправили на трудовий семестр. Моя група та група Валентина Йосиповича – четверта та п’ята – потрапили до одного сільгоспу. В цьому ж сільгоспі він познайомився та почав доглядати за своєю майбутньою дружиною – Евеліною Павлівною Франк, яка була моєю одногрупницею та близьким другом – наш викладач з англійської мови смішливо називала нас «бест-френдс».

Його група складалась лишень з хлопців. Кресюна було обрано старостою. Усі ми, закінчуючи навчання фельдшерів у армії, отримували молодші військові звання сержантів, але Валентин був найстаршим – лейтенантом. Вже тоді співкурсники поважали його не тільки як старшого за званням, а й як слушного товариша. Впродовж трьох років навчання він один із перших приходив до «анатомки» після занять і один із останніх з неї виходив. Всі три курси Валентин Йосипович закінчив на «відмінно», що дозволило йому отримати найбільшу винагороду – іменну стипендію Володимира Ілліча Леніна. Для порівняння: звичайна стипендія була 25 карбованців, підвищена – 35 карбованців, а його – аж 80. В той же час, навчаючись на 3-му курсі, студентство обрало його студентським деканом (це при тому, що на тоді лікувальний факультет налічував приблизно 2000 студентів). І розумієте – його вплив на студентів, що погано вчились, був значно більшим, аніж вплив їх батьків, а іноді й деканату! Після цього він склав свої повноваження старости групи, й новим старостою було назначено Івана Миколайовича Литовченка, який в майбутньому став завідуючим кафедрою біохімії.

Наступного року, будучи студентом 4 курсу, 10 вересня 1967 року відбулась величезна подія у житті Валентина – він одружився на Евеліні. І знаєте, хто був свідком на його весіллі? Звичайно Ваш покірний слуга (посміхається)

Фармакологією він почав займатися на 3 курсі, коли вступив до наукового гуртка кафедри. До кінця 6 курсу, коли прийшов час розподілення за спеціальностями, завідуючий кафедрою фармакології – професор Ярослав Борисович Максимович – запропонував Валентину Йосиповичу стати аспірантом.

Але не тут-то й було – в аспірантуру пішов і я, і той самий Ваня Литовченко! Так ось наша «трійця» перевершила девіз земського лікаря «працюй з ранку до поки совість дозволяє». Вікна лабораторій наших кафедр завжди світились до 12-ої години ночі, хоча духу змагань між нами ніколи не було. Але Валентин увесь час казав мені «Сашко, не хвилюйся, Ванька все одно буде першим» І знаєте що? Іван Миколайович захищав свою кандидатську 7 лютого, Валентин Йосипович – 14 лютого, а я – 21 лютого 1974 року. Різниця в один тиждень! І ось тоді я й згадав його «Ваня буде першим»

Через півтора роки Валентина запросили стати заступником декана лікувального факультету. А у 1981 році величезний факультет вирішили розділити на два. І тоді деканом другого факультету вирішили зробити Кресюна Валентина Йосиповича, який запросив мене стати своїм заступником.

У 84-му році він пішов у докторантуру, залишивши місце декана мені – на деякий час. Вже тоді Валентин Йосипович входив в еліту фармакологів усього Радянського Союзу. Коли мова зайшла про захист дисертації – йому було запропоновано захищатися в Інституті фармакології Медичної академії наук СРСР. Очолював цю академію на той час академік Великої академії наук СРСР – Вальдман Артур Вікторович. На захисті докторської була присутня вся фармакологічна еліта, в тому числі академік Машковський, академік Середенін, професор Козловська та інші. Ах, я й про себе забув! Як же не підтримати свого друга в такий відповідальний момент? Захист був, не побоюсь цих слів, блискавичний. Його миттєво затвердили доктором медичних наук.

Після цього я повернув йому посаду декана. Але через невеличкий проміжок часу тодішній ректор – Ігор Іванович Ільїн – запропонував Валентину Йосиповичу посаду проректора з міжнародних зв’язків, на якій він пробув до 1995 року, після чого його було назначено першим проректором. Завідуючим кафедрою він став у 1986 році, яку не покидає по цей день.

Він не тільки великий організатор навчального процесу університету – він видатний науковий працівник. У нього є декілька монографій, посвячених синтезу лікарських речовин; Валентин Йосипович володіє рядом патентів, які були закуплені багатьма країнами світу, такі як Англія, Японія, Іспанія… Ох, то я й усіх їх вже забув, занадто багато. У самому Лондоні його монографії були перекладені й видані для всіх науки та техніки України. За час незалежної України Валентин був нагороджений усіма орденами слави – їх три. А четвертий – вже Герой України.

У студентські часи перед початком кожного навчального року ми збирались друзями у Кароліно-Бугазі. В той час це було не таке людне місце, як зараз. Затишна компанія близьких друзів та родичів. Ми завжди полюбляли сім’ями проводити час разом – ще тільки недавно я вчив його дітей плавати, а дочка Наталка вже вимахнула до професора та головного лікаря клініки Філатова! Ось так час минає. Одного разу ми під час відпустки відправились до Карпат. І, значить, сидимо вдвох біля ставка, зоряна тепла ніч, навколо ліс та природа. Нормальні люди будуть розмовляти про вічне та прекрасне, а ми сидимо і обговорюємо дисертації!

Усе життя Валентина Йосиповича – це приклад для всіх, не тільки його друзів и близьких. Це приклад ставлення до життя. Чому такий феномен, як «Кресюн», відбувся в цьому житті? Я знаю його сім’ю: мати, братів та сестру. На жаль, не знав батька. Його родина – великий приклад працьовитих людей, що викарбовувала його життєву стійкість й впевненість у собі, які допомогли йому стати тим, ким він став. Звичайний сільський хлопчик виріс видатним вченим, членом-кореспондентом Академії медичних наук, шановним професором європейських університетів, прекрасним вчителем, керівником і організатором. Прекрасним батьком, чоловіком. І справжнім другом.

30 листопада він відзначив своє 77-річчя. З котрих я дружу з ним вже цілих 54 років.

«Жити – означає безперервно рухатись вперед». Це прислів’я найточніше відображає життєвий шлях Валентина Йосиповича Кресюна. І цей шлях – величезний приклад для всіх нас.

З Днем народження!

І ми Студентською радою приєднуємося до привітань й хотіли б побажати Валентину Йосиповичу надалі надихати людей, даруючи їм своє тепло та добру усмішку.

Дякуємо професора Попова Олександра Георгійовича за інтерв’ю.

Інформаційна комісія Студентської Ради ОНМедУ,

Авакімов Артем, студент 6 курсу.